1920 р., під час знищення 1-го Галицького авіаційного загону РСЧА, залишився у Козятині, був полонений поляками. Згодом перейшов на службу до Армії УНР: зарахований льотчиком-дозорцем до складу 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї. У листопаді 1920 р. разом із льотчиком П. Золотовим здійснював бойові вилети проти червоних військ. Після інтернування Армії УНР на польській території повернувся до Тернополя. Навчався у медичних інститутах у Тернополі, Відні та Празі. З 1923 р. — член Комуністичної партії Західної України. У 1925 р. здійснив подорож до УСРР, де був завербований розвідувальним управлінням РСЧА. 1926 р. через причетність до терористичних актів Української військової організації мусив тікати з Польщі та виїхати до СРСР. Оселився у Києві, працював завідувачем аптеки ім. К. Маркса на вулиці Воровського, 17 (нині — Хрещатик), згодом — завідувачем відділу постачання аптечного управління УСРР. Мешкав на вулиці Короленка, 47, кв. 9 (нині — Володимирська). 9.03.1933 заарештований за справою Української військової організації, засуджений 1.10.1933 до 10 років ув’язнення. Загинув у концтаборі в Каргополі. Брат Л. А. Міхенка Богдан (1906 р. н.), член КПЗУ, також виїхав до СРСР і мешкав у Києві. Був заарештований у 1935 р. і засуджений у 1936 р. до 5 років позбавлення волі. Дружина А. А. Міхенка Катерина Нечипорівна (1904 р. н.) у 1936 р. засуджена до 5 років позбавлення волі (ДГАСБУ. — Фп. — Спр. 55190. — Т. 1, архівно-слідча справа Міхенка А. А; ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16; ЦДАГОУ. — Ф. 263. — Оп. 1. — Спр. 55192, архівно-слідча справа Міхенка Б. А. та Міхенко-Гусакової К. Н.).
Мовчук Михайло (11.10.1894-?), чотар, льотчик-дозорець. Народився у с. Мамаїв Зборівського повіту, Галичина; закінчив гімназію. З початком Першої світової війни мобілізований до австро-угорської армії, навчався у військовій авіаційній школі. 7.11.1918 у званні хорунжого вступив до Галицької армії, у грудні 1918 р. перевівся до Летунського відділу. 31.07.1919 підвищений до звання чотаря Галицької армії. У складі Летунського відділу, а згодом — 1-го Галицького авіаційного загону ЧУГА залишався до її загибелі 27.04.1920. Потому певний час перебував у резерві управління Повітряного флоту УНР. Влітку 1920 р. повернувся на батьківщину (ЦДАВОУ. — Ф. 2188. — Оп. 2. — Спр. 136. — С. 15-зв-16).
Молоко Іван (11.11.1889-10.10.1968), військовий урядовець. Народився у с. Борисівка Харківської губернії. Під час Першої світової війни служив військовим урядовцем у складі російської армії, у 1917 р. — на тій самій посаді в 3-му Київському авіаційному парку. З 1918 р. — незмінний завідувач господарства 1-го Українського (Запорізького) авіаційного загону. У 1922 р., після остаточного розформування 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї, виїхав до Чехословаччини. Закінчив Вищу господарчу школу в Чехословаччині (1926). Емігрував до Парагваю, згодом — до Аргентини, працював агрономом. Похований на англійському цвинтарі у Буенос-Айресі. Зберіг колекцію фотографій з життя 1-ї Запорізької авіаційної ескадрильї, яка публікується у цій книзі (Інформацію надано Арсенієм Созоником та Ігорем Василиком, Буенос-Айрес).
Молоко І, фото 1921 р.
З приватної колекції
Мурашко Василь Опанасович (6.03.1894-після 1957 р.), полковник, військовий льотчик (?). Народився у с. Вересоч на Чернігівщині. Закінчив Чернігівську класичну гімназію, юридичний факультет Київського університету, 1-ше Київське військове училище (1.05.1915), Севастопольську військову авіаційну школу (10.07.1917; за іншими даними — у цьому закладі не навчався). Під час Першої світової війни — офіцер 70-го піхотного Ряжського полку, нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня (18.09.1916) та Георгіївською зброєю (8.03.1917, за бій 14.07.1916), останнє звання в російській армії — штабс-капітан. З 13.09.1918 — старшина 4-го Сердюцького полку Армії Української Держави, з 1.01.1919 помічник інспектора авіації Київського району, з 9.04.1919 — командир Київського авіаційного загону, згодом відлетів до Берліна. 20.08.1919 призначений експертом уряду УНР у справі закупівлі авіаційного майна у Німеччині, Чехословаччині та Австрії. З 13.08.1920 — т. в. о. начальника управління Повітряного флоту УНР. У 1921–1922 рр. — начальник управління Повітряного флоту УНР. З 1922 р. мешкав на еміграції у Чехословаччині, Здобув освіту на лісовому відділі Української господарської академії у Подєбрадах (1927), потому працював лісничим на Закарпатській Україні. З 1938 р. — активний член Союзу гетьманців-державників, був начальником організаційного відділу та заступником керівника союзу в Чехословаччині. 1942 р. за сприяння П. П. Скоропадського відвідав Київ і Лохвицю, за кілька днів був відкликаний німцями з України, бо зіткнувся там з нацистським терором стосовно мирного населення. По поверненні до Чехословаччини відмовився від подальшої діяльності в СГД, оскільки організація продовжувала підтримувати тісні стосунки з Німеччиною. Переїхав до Судет, де наприкінці 1944-го — у 1945 р. підтримував чеський антифашистський партизанський рух. Улітку 1945 р. заарештований СМЕР11І, провів 9 місяців під слідством, але був звільнений завдяки наполяганням чеських партизанів. У подальшому мешкав під м. Підмокле у Чехословаччині (ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 652. — С. 46–47; Білон П. Спогади. — Пітсбург, 1952. — С. 48; Прохода В. Записки непокірливого. — Новий Ульм, 1972. — Кн. 2. — С. 34, 62–64; Київ, 1996. — Кн. 3. — С. 197–198).