Легендарні льотчики, що у 1918 р. служили у складі Повітряного флоту УНР, Павло Качан та Іван Лойко, фото 1923 р.
Фото з фондів ЦДАГОУ
10 липня 1918 р., коли остаточно закінчилися бойові дії з більшовиками, льотчики Вноровський, Кротюк, Качан і Веселовський на літаках «Сопвич» №№ 1201 та 8176 дезертирували та перелетіли у розпорядження білогвардійської Добровольчої армії16.
База бойової частини у різні часи розташовувалась в Олександрівську, Катеринославі, Слов’янську, нарешті — на ст. Куземовка під Слов’янськом. Сюди ж за наказом від 15 липня 1918 р. було переведено з Києва і весь особовий склад 1-го Українського авіаційного загону.
Українська авіація у1918 р
Після повернення військ Центральної Ради до Києва почалося відтворення української авіації. 9.03.1918 інспектором Повітряного флоту УНР було призначено підполковника Віктора Павленка, однак через невідповідні особисті якості його довелося зняти з посади і 15.04.1918 замінити полковником Георгієм Горшковим — уральським козаком за походженням, одним із перших російських педагогів у галузі військової авіації, який добровільно вступив на українську військову службу. Йому підпорядковувались інспектор авіації, яким з 16.04.1918 був хорунжий Олександр Наконечний, та інспектор повітроплавання — полковник Микола Гинейко17.
Урядовець управління інспектора Повітряного флоту УНР Петро Білон згодом згадував про його діяльність навесні 1918 р.: «Розпочались розшуки авіяційного технічного майна, літаків, бомб та ін., а цього майна було досить в 3-му авіяційному парку та в майстернях при Київському Політехнікумі. В майстернях механіки щодня направляли і випускали по одному, а то й два літаки. В березні м. 1918 р. кожного дня можна було бачити, як наші українські літуни літали над Києвом і, звичайно, робили свою призначену роботу» 18.
Повітроплавання на той час вважалося застарілим різновидом збройних сил, а тому основні зусилля інспекторат Повітряного флоту УНР покладав на розбудову авіації. Згідно з наказом Військової офіції (Військового міністерства УНР) ч. 136 від 30.04.1918 було затверджено існування:
1. трьох управлінь інспекторів авіації (Київського, Харківського та Одеського районів);
2. 8-ми авіаційних дивізіонів, кожний у складі: управління, винищувального, розвідувального та 2-х гарматних загонів;
3. двох авіаційних парків (у Києві та Миколаєві)19.
Газетне повідомлення від 13 травня 1918 р. про запровадження в українській авіації знаків розрізнення (Киевская Мысль. — 13.05(30.04)1918. — № 74
Пізніше до цього списку додалися Ескадра повітрових кораблів «Ілля Муромець» і Одеська авіаційна школа, початок якій покладено 14 жовтня 1918 р. Слід також згадати, що у складі Українського флоту планувалося створення морської авіації під командуванням морського льотчика Вікторіана Качинського20.
Командири авіаційних дивізіонів підпорядковувалися своїм районним інспекторам, ті, у свою чергу, — єдиному інспектору авіації, нарешті, останній звітувався інспектору Повітряного флоту УНР. Формально вважалося, що всі авіаційні дивізіони почали формуватися 1.03.1918.
Загалом тоді існувало кілька різновидів авіації, які найкраще описав у своїх спогадах видатний льотчик Першої світової війни «Червоний барон» німець Манфред фон Ріхтгофен: «Якщо б я не став професійним винищувачем, то, швидше за все, був би піхотним льотчиком. Адже зазвичай відчуваєш задоволення, коли маєш змогу допомогти піхоті, робота якої — найважча. Льотчик може зробити багато що, аби допомогти піхотинцю.