Савка (агресивно харчить). Щас в ігру поіграем. Цель ігри – вийти живим із боя. Всім стать к стєнє.
Ахванасій. Га – га-га (регоче).
Вероніка. Савка, не пиздь, я нє винєсу.
Савка. Винєсєш.
Савка пиздить Анжелу, Вероніку і Жанну.
В результаті на полу лежать п’ять тіл без ознак життя.
Савка (чуха потилицю). Піздєц, нахуй.
Ахванасій. А тепер що робить будемо?
Савка (шуткує). А будемо хуєм груші збивать.
Ахванасій. От погуляли ми сьогодні! Особенно я ржав, коли ви тьолок пиздили. Ото піздєц!
Савка (мєтко подитожує). В етой жізні так, Хваня, хто сільнєє, тот і прав.
Ахванасій. Ги-и-и…
Завіса
Повість друга
Дійові особи
Савка, герой нашого часу.
Ахванасій, учень Савки.
Горгона Пилипівна, сестра впиздженої Савкою Митродори Пилипівни.
Хабібулін, кунак Савки.
Єгорка Іванцов, геолог і дурний кацап.
Васіліса Єгоровна, женщіна мужской мєчти.
Дія перша
Страшне провалля, над яким жахливо літають орли.
Над самим краєм провалля стоять Савка і Ахванасій і плюють униз.
Савка (плює униз). Пригай, нахуй!
Ахванасій (плює униз). Ну його в пизду, блядь!
Савка (показує на орла). Дивись, блядь нахуй.
Савка бере каменюку і мєтко швиря в орла.
Підбитий орьол камнєм падає вниз.
Ахванасій. Савка, а шо ти кинув?
Савка. Гранату.
Обидва регочуть. Деякий час Савка і Ахванасій з цікавістю дивляться вниз.
Савка (плює униз). Піздєц, нахуй.
Ахванасій (плює униз). Мєткость рук, блядь, і нікакого мошенства.
Дія друга
Аул. Біля аулу сидить Хабібулін і пале люльку, набиту кізяком.
Входять Савка і Ахванасій. В руках у Ахванасія забитий орьол.
Ахванасій (до Хабібуліна). Стоїмо, бля, а він летить, бля, так Савка як запиздячить, бля. Кажу: «Піздец, нахуй», – а Савка: «Ніхуя собі», – та палкою як переїбе, каже: «Чмо йобане». Знаєш Савку? А я забрав, оце борщ зваримо. Ніхуйово погулялі.
Савка (плює). Нє дєлай волни, Хваня.
Хабібулін (осматрює забитого орла). По-вашему, ето сич називається?
Ахванасій. Шо за сич, блядь, ніхуя не просцу.
Савка (внєзапно). Чурка йобаний, блядь, чєрез мінуту віжу борщ на столє, кругом всьо блєстіт-свєркаєт! Шо не ясно, бля?
Хабібулін бистро зникає, несучи з собою орла.
Ахванасій. Йобані чурки заїбали, нахуй.
Ахванасій підбира люльку, набиту кізяком, покинуту Хабібуліним, і пале її.
Мимо проходить Горгона Пилипівна, сестра забитої Савкою Митродори Пилипівни, вдягнута туристкою.
Ахванасій. Диви, Савка, мамка нехуйова.
Савка. Я таких мамок, Хваня, тоннами на хую вєртєл.
Ахванасій. Було б время, можна було б зайня тися. Неохота тока мудохатися.
Горгона Пилипівна. Рєбята, ви нє студєнти, случайно?
Савка (спльовує). Ми доктори, нахуй.
Горгона Пилипівна. Зачєм же ви так грубо? Я к вам по-харошему. Вот у меня сєстра в горо дє, она тоже студєнткой била, так, знаєте, інтє рєсно – новая жизнь. А у молодьожі сєйчас вообщє тяга к знаніям. Я б, кажется, всьо б отда ла, чтоб знов ето всьо пєрєжіть – такой ето кайф. Так, что лі, по-вашему, називаются еті ощу щєнія? Ви нє смотрітє, што я старая, я ваші еті молодьожниє слова знаю, сама такая була. І випить могу, і поговоріть, і поспоріть. Ну от, скажітє – хто ваш любімий поет? У мєня такоє мнєніє, єслі чєловєк нє любіт поезію, он сам сєбя обкрадиваєт, мне жалко такого чєловєка! Ілі, когда я віжу, молодой, культурний чєловєк бьйот кота, ето ж он сам сєбя обкрадиваєт, ето ж он нє кота бьйот, а сєбя! А ви говорітє! Для мєня, єслі чєловєк нє любіт пріроду, нє любіт животних, нє знаєт поезію родного края, он для мєня нє существуєт!