Уранці матінка, не дивлячись на Гессі, наказала їй запросити Доанну до них на гостину з нагоди новорічного свята. Хоча матінка й не пам’ятала Аїдена, та все одно його наречену не любила і запрошувала лише тому, що хотіла зібрати більше гостей, ніж її подруга Маріольта. Тому Гессі після коледжу зайшла до дому Масоллі в кінці вулиці Каменярів, проте батьки Доанни вибачливо повідомили, що їхня донька поїхала і її не буде на свята в місті. А самі вони радо прийняли запрошення.
Доанна
— Доброго дня, красуне. А куди така приємна панна їде сама, ще й проти святок?
Доанна неохоче відірвалася від книжки з міфами й зиркнула спідлоба на того, хто цікавився її маршрутом. То був незнайомець у короткому смугастому пальті. Його очі видались знайомими — глибокі та яскраві навіть у приглушеному світлі вагона. Вони скидалися на темне вино.
— Доброго вечора. — Доанна заклала сторінку пальцем, щоб не загубити, і подивилась на незнайомця довгим поглядом. — Панна не дуже приємна, якщо бути відвертою, і найближчим часом вона нічого не святкує, хіба що звільнення від непотрібної розмови в потязі.
— Безумовно, так. — Незнайомець розгладив пальто і важко опустився на лавку навпроти її сидіння. — У Горасію їдете? Живете там?
— Я схожа на горасійку?
— Трохи, а проте більше на ітеллійку. Є у ваших очах відблиск моря біля Роммеля.
— Красномовне порівняння.
— Якого ви й варті. А що читаєте?
Доанна зітхнула й демонстративно закотила очі, а тоді піднесла книжку на рівень очей наполегливого співрозмовника.
— О, міфи!
— Міфи, — погодилась вона.
— Ще й рідкісне видання.
— Друг дістав.
— Друг симпатичний?
— Дякую, але я заручена.
— Але ж він помер.
— Перепрошую? — Доанна сіпнулась назад і вдарилась спиною об жорстке сидіння.
— Ви носите обручку на іншій руці. Як ті, в кого помер чоловік чи наречений.
Доанна подивилась на власну руку, на котрій блищали персні й серед них проста срібна обручка. Пам’ять про Аїдена. Уважний незнайомець.
— Вибачте мені. — Він схилив голову. — Я не мав би ворушити цього, панно…
— Масоллі.
— Масоллі, так. Ітеллійка, звичайно ж. Отож, Горасія. Розкажете мені захопливу історію про ваші мандри?
— Не думаю, що ми з вами ще коли-небудь зустрінемось. А тепер я б хотіла, щоб ви дали мені спокій, бо маю ще багато прочитати.
— А що ви шукаєте?
— Свого друга.
— А друг симпатичний?.. Гаразд-гаразд. Тільки не треба такого погляду, ніби вас занурили в січневе море вниз головою.
Доанна пирхнула. Красномовний незнайомець чимось їй сподобався. Попри те що зазвичай такі чоловіки дратували своєю нав’язливістю.
— Отож! — Він ляснув у долоні. — Я чого до вас причепився — знаєте? І навіть не тому, що ви чарівна, молода й самотня мандрівниця. Ні, не тому. Я на книжку подивився. А книжка, розумієте, то моя робота. Я написав її.
— Що ж, тоді ви вправний оповідач, — відповіла Доанна стримано. Вона не повірила.
— А ви бували раніше в Горасії?
— У глибокому дитинстві. Я росла вельми іпохондричним дитям, тому батьки не часто брали мене в мандри.
— А чи ви знаєте, що Горасія — велика? Тоді мушу вас повідомити, що ваша мандрівка може затягнутись, якщо не знатимете, що шукати.
— І що ж ви порадите мені? — ввічливо спитала Доанна.
— Містечко на півночі. Дельфи зветься. Там красиво. Якби я вирішив померти, то точно відправився б туди.
— Я не думаю, що в мого друга таке бажання.
— Я теж. Просто майте на увазі, що можна почати звідти.
— Ви думаєте, я прислухаюсь до випадкового зустрічного в потязі? — усміхнулась Доанна поблажливо.
— Так. — Незнайомець підвівся. — Адже ви — Доанна. А та Доанна, котру знаю я, — найсильніша чаклунка. Вона бачить непомітні для ока потаємні зв’язки, котрі сплітають усе в цьому світі в один осяйний клубок. І явно помітить, коли якась із цих ниточок — не така, якою має бути.
Очі чоловіка блиснули двома янтарними вогниками. Доанна всміхнулася ширше.
— Звичайно, шановний. Утім, це знання поки що не принесло мені нічого, крім болю.
— Хіба? Ти допомогла стільком людям… і не тільки. І далі це робиш. Просто зараз.
— А хто допоможе мені?
— А тобі це не потрібне, панно. Тобі вже не потрібна допомога.
Розділ 10. «Кожен блукалець приходить на пристань»