«Для Гесті в день, коли вона зробить своє найкраще фото», — що ховалося за цією запискою, Гессі не знала, бо була певна, що її найкраще фото ще попереду. Звідки Аїденові було відомо, що вона матиме власну камеру, — цього дівчина також не знала, проте брат був такий розумник, що вже напевне міг щось таке вирахувати чи передбачити. А може, він і сам мав на меті подарувати їй камеру? Хтозна.
Аж ось пальці натрапили на маленьку шкатулку, вкриту чорною емаллю та квітами. Білі лілеї. Срібне обрамлення.
«Кохана, не плач», — нічого більше. Літери, нашкрябані Аїденом в один з останніх його днів, такі рвані й криві, ніби то не його рука писала. Ніби він карбував їх на папері, мов у камені. Щоб вони жили вічно, коли він піде.
У двері вимогливо постукали. Довелося швидко закривати скриньку зі скарбами та накидати на неї покривала абияк, щоби приховати її наявність.
— Гесті, це я! — Генріка сповістила про своє прибуття ще одним нетерплячим стукотом.
Гессі стрибнула до дверей. Сестра стояла на порозі, і на обличчі її горів щирий інтерес.
— Ану ж, розказуй! Що це тобі в Оллішів треба?
Гессі мить повагалась. Сказати Генріці про Доанну? Е ні. Сестра може розповісти матінці. Матінка накаже закликати братову наречену до них, а не гуляти поночі. Передати подарунок непомітно не вийде.
— Я маю завтра ввечері піти на гостину, — відповіла дівчина тихо. — І так, щоб матінка не дізналася.
— О-о-о! Оце вже цікаво!
Генрі підійшла до ліжка і, розправивши сукенку, сіла.
— Давай так: я піду до Оллішів, а ти собі — у своїх справах, але потім повернешся до них, щоб ми вдвох уранці потрапили додому.
— Добре, — кивнула Гессі, утішена раптовою допомогою. — Тільки дивися ж, щоб матінка не дізналась.
— Ха! Знаєш, як я довго на це чекала? Я ж не дурна, щоб тепер їй усе розказати! — Генріка розсміялась і впала спиною на ліжко.
— На що чекала? — спитала Гессі, падаючи поруч і собі.
— Що ти розворушишся. Ти ж моя сестра! А я весь час почуваюся так, ніби сама-самісінька. А ти — у своєму світі, з тою камерою та ще якимись дурницями. А тепер ми будемо, як справдешні сестри, допомагати одна одній тікати на нічні зустрічі та веселитись! — Генріка розкинула руки в сторони, ніби прагнула охопити ними всі ті омріяні перспективи, котрі пропливали перед її очима.
Гессі всміхнулась і вирішила не казати, що вона й завтра бере із собою «ту камеру».
Почалося все дуже добре. Матінка вранці лише перепитала, чи точно вони йдуть до Оллішів, і наморщила носа, коли почула, що точно. Пані Моррінда загорнула свіжого печива на подарунки та ще цукерок із поливкою. Після занять вони поговорили з Фаустою, і та з радістю погодилася прийняти гостей. Правда, казала вона, батечко й матінка поїхали по нові книжки аж до Бельфани, тому вдома лише вона, та ще брати, та їхня покоївка, але всі будуть раді гостям.
Направду Гессі й не планувала розповідати щось доньці Оллішів, адже була певна, що мати не стане перевіряти, чи ходила вона на гостину. Проте через участь Генріки в цій справі шляхів до відступу не лишилось. На превелике щастя, Фауста була говірка і доброзичлива, тож її ні краплі не здивувало бажання Гессі з сестрою погостювати.
Дівчина завжди остерігалась, коли все складалося добре, але їй хотілося вірити, що сьогодні все так, бо їй допомагає Аїден. А в Аїдена все вдавалося завжди, поза сумнівом. Особливо якщо це стосувалося Доанни.
Коли почало темніти, а повітря стало рожево-помаранчевим і духмяним, Гессі повільно пішла в кінець вулиці Каменярів, де притулився дім Доанни Масоллі. Старовинний розкішний особняк, хоч і занедбаний останніми роками, та через те ще більш манливий — як двері в казку.
Дівчина довго стояла біля муру, чекаючи, доки за блакитними фіранками засвітиться, і вже занепокоїлася, що цього не станеться. Але світло загорілося, щойно вечірній туман набіг від річки й повис у повітрі пластами невагомого, холодного диму.
Тоді вона прочинила ворота.
Сад сім’ї Масоллі за будинком зливався з лісом, і росло в ньому все так хаотично та бурхливо, що доріжкою до дверей доводилось пробиратися дуже обережно, щоб не зачепити сукнею якийсь кущ. Бо ж буде важко пояснити матінці, як це вона порвала сукню в Оллішів удома.
— Вечора доброго! Я маю щось для Доанни! — випалила Гессі її батькам, котрі відчинили двері вдвох замість дворецького, наче саме стояли й чекали під входом. А може, вони побачили її, а може, налякалися, що воно за тінь така в сутінках іде до їхнього дому. Коли живеш під лісом, то ще й не таке може статися. Адже там повно різного чаклунства — Гессі знала про це, і їй було навіть трішки лячно. Але в садку Масоллі вона багато разів гуляла з Аїденом, а поруч із Аїденом страху не було місця. І Доанна видавалась тут такою правильною, ніби вона й сама була чаклункою, котра виходила в сутінках із лісу.