Але це була лише думка, котра тривала кілька секунд і розтанула.
Очі Аїдена. Усмішка Аїдена. Темні кучері Аїдена. Надщерблений родинний медальйон у нього на шиї. Тонкий шрам на лівій долоні. Звичка терти кінчик носа. Срібний ланцюжок від табакерки, котру подарувала йому Доанна. Улюблена жилетка з підкладкою в клітинку.
— Я відпускаю тебе, — видихнула Гессі тихо-тихо, не відводячи очей. — Я відпускаю тебе.
Аїден на кілька секунд заплющив очі, а тоді знову подивився на неї. Він усміхався.
— Але я не забуду, — додала Гессі швидко і твердо. — Хай би де ти був. Хай би ким ти був. Хай би скільки часу минуло. Я відмовляюсь забувати тебе. Чи Полі. Поля. Блакитноокого. Хай би як його звали. Скажи йому. Хай би коли він повернувся. Я відмовляюся забувати вас.
Усмішка Аїдена поширшала.
— Скажу. О, будь певна, що скажу.
Гессі заплющила очі. Їй не вірилося, що це прощання. Коли прощання, то завжди не віриться. Коли прощання — то завжди якось невчасно. Найдивніше, що доводиться іноді розходитись із людьми, з котрими доля тебе більше не зведе. Але, прощаючись із ними, ти не відчуваєш, що це кінець. Бо просто кажеш їм «бувай» чи «до зустрічі». І не думаєш, що це все. Взагалі. А потім вони зникають у вирі часу. Але ти не відчуваєш болю, бо наче між вами ще натягнута ниточка того «бувай», того «до зустрічі». А якщо вона натягнута, то ще колись, можливо, приведе вас одне до одного… Можливо. Колись. Можливо, приведе. Усе можливо…
І Всесвіт повниться золотими ниточками, золоченими струнами, котрі з’єднують усе в одне.
— Прощавай, Гестіє.
— Прощавай, Аїдене.
Гессі приклала руки до грудей і відчула, як струна натяглась, прошила її наскрізь і з лунким «дзинь!» розірвалась. І повітря дзвеніло. Повітря дзвеніло.
АЇДен
Він трохи забарився. Але новина про те, що божевільний утікач повернувся, виявилась-таки правдою. Керівництво Академії зачинило його в ізоляторі до початку розгляду його справи. Безпрецедентної справи, що тут сказати.
Тоді я його й навідав.
— Привіт, Полі.
— Привіт, Аїде.
Він не змінився. Схуд, але всміхався, як сонце ясне після бурі. Здається, всі свої бурі він пройшов.
— Я побачився з Гестією. Востаннє.
— О, я теж. Подумати тільки, вона не забула мене. Вона мене… знайшла. — Очі Полі сміялися так, наче це не на нього чекає суд найближчим часом.
— Так, — кивнув я. — Вона казала, що не забуватиме ніколи. Але я не про це, Полі, геть не про це. Я завинив тобі вибачення. Ти врятував мою сестру, а я підозрював тебе в геть химерних дурницях.
— Я теж завинив тобі вибачення. — Він розвів руками. — Якби я уважніше ставився до свого завдання, якби завадив Розе й Фоні стежити за мною…
— То однаково щось могло б статися. Ти не знаєш, де Фона?
— Звичайно, знаю. — Полі розцвів усмішкою. — Вона знайшла мене перша. І дуже допомогла. Тепер вона мандрує. Далеко. Я просив її повернутись, але вона не схотіла.
— Але якщо вона не повернеться, тоді…
— Помре. Так. Знаю. Просто в ній живе душа їхньої третьої сестри, Персі. І, здається, вона шукає свою смерть. Щоб почати заново. Щоб почати правильно…
— Химерна дівчина. — У мене мурашки пробігли спиною.
Проте Полі, здавалось, цим не дуже переймався.
— Кожен має право вибирати. Я не певен, що хотів би жити, якби ділив своє тіло з кимось іще. Навіть із сестрою чи братом.
— Ти ж… ти повернешся до навчання тепер? — Я обвів стіни ізолятора поглядом. Гнітюче місце.
Мій друг знову стенув плечима.
— Якщо мене приймуть.
— Безумовно, приймуть. Ти був кандидатом у Тріаду. І мав дуже важливі причини піти. Я виступлю за тебе. І не тільки я.
— Спробувати варто. Я, чесно скажу, тоді був готовий зникнути, щоб тільки Гестія видужала. Але тепер мені таки хочеться трохи пожити ще. — Він реготнув так, ніби соромився цієї думки.
— Упізнаю старого Полі, — усміхнувся я.
Мені здалося дуже важливим те, що він повернувся. Наче це давало мені певність, що вона теж повернеться. Персефона. Тож я мав шанси чекати на неї. І перебирати десь у пам’яті уламки того, що вона показувала мені на кладовищі. Уламки життів, котрі не були моїми, але дали мені сил бути таким, як тепер. Цілісним. Аїденом Фаулі-Прейшером, Аїдом, богом потойбіччя і студентом цієї, найшаленішої в усіх світах, Академії.