— До речі, про красивих юнаків, — сестра заспокоїлась так швидко, як і спалахнула, і подивилась на Гессі краєм ока. — Ти вже думала про сукню до весняного балу? Нам би піти по тканини до Дня Республіки, бо потім усе гарне геть розберуть. І шитимемо з позаторішнього атласу.
— Тоді я просто лілейну сукенку візьму, — відповіла Гессі, згадуючи про свої улюблені мережива, що висіли на плічках у шафі, чекаючи, як завше, на недільний обід.
— Так не годиться! — заперечила сестра обурено. Гессі трохи заздрила тому, як Генріці вдається вкладати бурхливі емоції в кожне-кожнісіньке слово. — Це має бути щось нове. А що мені не байдуже, який вигляд ти матимеш на балу, то нагадую…
Гессі на мить перестала чути Генріку, бо її увагу привернули двоє незнайомців, які йшли протилежним берегом річки. Обидва скидалися на студентів, бо тримали книжки під пахвою. Говорили про щось захопливе і сміялись так, ніби сьогодні найліпший день їхнього життя. Один білявий, другий із темними кучерями. Схожий на Аїдена. Гостроносий. І рухи такі ж поривчасті. О, як схожий! Гессі аж зупинилася, щоб роздивитись його прискіпливо.
— Ну що ще? — Генріка дивилась не на протилежний берег річки, а на сестру.
Блимнуло світло — і студенти зникли. Ніби їх вітер здмухнув. Ніби то тільки відблиски сонця витворили химерні ілюзії у вигляді людських постатей.
Гессі затопило млосне бажання пересвідчитись у тому, що Аїдена там не було, хоча вона й знала всім свої єством, що ні, не було. Його вже ніде не було. Та таке бажання здатне муляти тобі, мов камінець у туфлях, аж доки ти щось із ним не вдієш.
— Я маю пройтися, Генрі. Скажи пані Ельріці, що сьогодні я захворіла, — відповіла вона, не дивлячись на сестру, і, притримуючи камеру рукою, швидко побігла через міст, що вів у бік парку.
Студентів справді не було на тому березі. Гессі не видивилась їх ані на алеї вздовж річки, де самотньо гуляв дядечко з чорно-рудим собакою, ані на жодній із двох алей парку, де стовбичили ліхтарні стовпи, такі непримітні й похмурі вдень (зате ввечері вони перетворяться на маленькі осяйні кульки, сповнені магії).
Гессі всміхнулася, згадуючи, як у дитинстві вона вірила, що одного дня прокинеться — і одразу стане красивою й дорослою. Як ліхтар, що різко перевтілюється з настанням ночі. Проте обличчя в дзеркалі завжди лишалось таким, яким вона його пам’ятала з дитинства. Зі світло-оливковою шкірою, великими темними очима і таким же темним — на відміну від Генриного — волоссям. Гессі не знала, чи вважати себе красивою. Надії на магічне перетворення на дорослу панянку розвіялись після того, як вона обтяла коси за останньою модою. Лице так і залишилось круглим, геть дитячим. А немає нічого гіршого, ніж мати дитяче обличчя в п’ятнадцять років. Особливо коли ти ще й зовсім крихітна на зріст.
— Перепрошую, а ви часом не Рендова сестра? — роздуми перервав незнайомий голос.
Гессі підвела голову — перед нею стояла дівчина, може, трохи старша за них із Генрікою. Її почервонілі очі виказували нещодавній плач, а руки судомно стискали носовичок.
— Ні. Але я можу з вами пошукати її. Якщо скажете, яка Рендова сестра на вигляд.
Дівчина на мить здивувалась, а тоді хитнула головою.
— Не варто турбуватись. Вона ще прийде… Я почекаю.
Гессі майже знала, що співрозмовниці неймовірно личить широка усмішка. Вона відчула симпатію до незнайомки, наче кругле обличчя — це те, що їх об’єднує в маленьку таємну групку дівчат. Дівчата дуже люблять групки.
— Вам зле? — спитала Гессі щиро. — Вас хтось образив?
Незнайомка хитнула головою.
— Ви були у Фіолле? — спитала вона натомість.
— Ні. А ви звідтіль?
— Та ні. Просто скоро перебираємось усією родиною. І я зовсім мало знаю про те, як там усе…
— Я читала, що там чарівні затоки. І гори красиві й високі, засніжені навіть улітку. І затоки вриваються в ці гори, ніби хочуть відібрати собі кожен-кожен шматочок суходолу, до якого вийде сягнути. І довгі скелясті коси, на яких дрібних будиночків багато-багато, і вони наче на самій воді стоять — так далеко в море заходять. Але ми ніколи не їздили туди з сім’єю, бо Фіолле дуже далеко і ще там має бути не вельми тепла погода, а матінка наша дуже холоду не любить.