— З нами нічого не станеться, адже там будуть двоє старших братів Фаусти.
— І що, двом старшим братам Фаусти цікаво в компанії таких маленьких дівчаток?
Генріка залилася рум’янцем. Вона страх як не любила, коли матінка називала її маленькою дівчинкою. Матінка ж страх як не любила, коли Генрі намагалася здаватися дорослішою.
— Матусю, — втрутилась Гессі тихо. — Фаусту просто не відпускають на річку саму, тому вона мусить іти з братами. Але їй нудно в їхній компанії, тому вона й покликала нас.
— І правильно. Нічого робити на тій річці. Краще б посиділи вдома, за роялем!
На щастя, саме прийшла пані Катаніка й урятувала їх від подальших розпитувань. Однією рукою вона стискала плече сина, а другою привітально розмахувала. На її лікті висіла мереживна парасолька. Лице Лаллі стало зовсім кислим, коли він почув, що Гессі й Генріка вже йдуть. І Гессі чудово розуміла, як почувається дванадцятирічний хлопчик у компанії двох дорослих пань, котрі будуть наступні кілька годин говорити про своє, час від часу смикаючи дитину. Їй щиро хотілося взяти сина пані Катаніки з ними, проте дівчина розуміла, що сестра ніколи не пробачить їй, якщо на прогулянці з братами Оллішами буде ще й Лаллі.
Гестія вбрала темно-синю сукенку з цієї оказії і дуже сміялася, що Фауста теж прийшла в синьому. Її брати були схожі між собою: усміхнені, смагляві і з вигляду геть веселі. Один вищий, другий нижчий, але з абсолютно однаковими світло-карими очима.
— Привіт, Генрі! — першим вигукнув вищий, таки носатий і, мабуть, старший.
Генріка всміхнулась йому так променисто, що відразу стало зрозуміло: Морґін — то він.
— Даррін Олліш, — назвався другий, з неохайним хвостиком на плечі. — Ми вже знайомі?
— Гестія Амалія, — шепнула Гессі. — Так, я до вас якось заходила.
— Але ти вже спав, — повідомила Фауста.
— То ти прихильниця пізніх нічних прогулянок? — Даррін відповів гострим поглядом.
— О так, — кивнула Гессі. — Що буває кращим за срібло повного місяця в річці опівночі?
Даррінові медово-карі очі округлились. Генріка сіпнула Гессі за рукав і шепнула:
— Гесті, будь ласка, не починай!
Гессі подивилась на сестру і висмикнула рукав. Ну так. Генріка на людях надто соромиться своєї дивної сестри. Особливо в присутності ледь старших юнаків. Вона відчула дивну образу. Адже блакитноокий незнайомець точно старший за неї, а проте його аж ніяк не знічувало розглядання місяця у воді. Чи танці під дощем. Ну й гаразд.
— Моя сестра має вельми поетичну натуру, — виправилась Генріка.
Даррін скуйовдив своє і без того хвилясте волосся. Морґін тим часом кивнув у бік пристані:
— То ми там уже орендували красиві човники. Прокатимось до восьмого мосту і назад?
Гессі подивилася на річку. Під полуденним сонцем вода блищала й сліпила, і хотілося триматись від неї подалі.
— Яка чудова погода для річки! — заявила Генріка, поправляючи капелюшок зі смугастою стрічкою, яка майоріла, мов знамено старовинного війська, котре йде підкоряти фортецю ворогів.
— То ми попливемо в першому човні, бачите: біло-жовтий, маленький такий? — Морґін, вочевидь, уже все спланував. Він узагалі скидався на людину, котра має план дій у будь-якій ситуації. — А ви — в отому синьому. — Він махнув рукою в бік іншого човна. — Поміститесь?
Фауста впевнено кивнула:
— Ти забув, як ми з кузинкою Брайні вчотирьох на синьому каталися?
— Не забув. — Морґін клацнув пальцями в неї перед носом. — А проте за тих часів ти була десь удвічі легшою, сестричко!
— О-о-о, бережися! Чи знаєш, що кожен, хто ображає милих сестер, ризикує втрапити до дірявого човна і піти на дно просто на середині річки?
— Так? Ну то ми будемо біля восьмого мосту першими!
— То ходімо! Ідемо, Гестіє? — Даррін повернувся до неї.
Гессі подивилась на його засмаглі руки, котрі виднілися з-під закочених рукавів, і завмерла.
«Ну спробуй! — просила її Генріка ввечері напередодні. — Ніхто ж тебе не свататиме. Спробуй хоч повеселитись! Даррін милий, чесно-чесно».
Проте Гессі не могла нічого з цим вдіяти. Були дівчата такі, як Генрі, — вони могли із захватом сміятись, сяяли, коли на них дивились, і добирали влучні слова. А Гессі віднімало мову. Вона геть не хотіла сміятись. І кататись на човні теж. Вона хотіла додому, читати книгу про Аїдена та їсти тістечка за рецептами з Фіренсу…
— Я погано почуваюся. Краще подивлюсь на вас із берега. А ви йдіть без мене, — відказала вона.