Морґінові брови злетіли вгору. Генріка блиснула очима. Проте не встигла вона й слова сказати, як втрутилась Фауста:
— Тоді ми можемо зробити пікнік над берегом. — Вона поплескала долонею по плетеному кошичку, котрий висів на її руці. — Я взяла трохи яблук, цукерок і печива, а ще мамин домашній сидр. Даррі, збігай, будь ласка, по холодну воду для Гесті — думаю, не варто переборщувати з сидром, коли погано почуваєшся. Моррі, а ви йдіть кататися. Направду, річка красива сьогодні, а цукерок у мене на всіх не стане. — Вона підморгнула старшому братові.
Даррін, не чекаючи іншого рішення, пішов до наметів біля мосту, де можна було купити морозива або просто підсолодженої води.
Генріка, котра вже червоніла від роздратування, закусила губу, але тоді різко розвернулась, мало не загубивши капелюшок, натягла його ліпше й попрямувала до річки так швидко, що Морґінові довелось бігти за нею.
— Вибач, Гессі, — видихнула Фауста. — Хочеш, сядемо під деревами, де не так сонячно?
— Це ти вибач. Насправді я не мала псувати вам забаву.
— О, та ні. Власне, я не люблю кататись на човнах. Упасти у воду боюсь. А Даррі в них узагалі захитує.
— Справді?
— Так. — Фауста дістала з кошика зеленаве покривало і взялась розстеляти його на траві, у затінку старого клена. — Але ніхто не хотів того казати.
— Я теж не хотіла кататись.
— Будьмо чесними: це взагалі була ідея Моррі та Генрі. От хай вони й розважаються. А я тобі скажу: цукерки — це куди ліпше! О, Даррі! Даррі! — Фауста помахала йому.
— У вас такі теплі стосунки, — втішилась Гессі.
— Атож. Їх двоє, і вони старші. Якби в нас були інші стосунки, мені було б важкувато вдома.
Юнак підійшов до них і стурбовано запитав:
— Як Гестія?
— О, вона теж не хотіла кататись на човнах! Як я й передбачила.
Даррін спохмурнів, а тоді усмішка знову перемогла, і він упав на килим поміж Гессі й сестрою.
— А я казав тому бевзеві, що треба кликати дівчат до театру!
— Яблучко? — Фауста простягла братові рум’яний фрукт.
— О, таж ваші батьки тримають книгарню! — згадала Гессі.
— Ага, — кивнув Даррін.
— І ви одержуєте всі новинки? — спитала дівчина з надією.
— Ну, як усі… — Брат Фаусти бризнув яблучним соком. — Художні переважно. Навчальні книжки в нас мало беруть, на те ліпше підходить книгарня при університеті. Ще медичні доволі популярні…
— Але коли надходить новий роман чи п’єса, ми їх виставляємо на вітрину, — додала Фауста, простягаючи Гессі друге яблуко. — А ще коли якась обкладинка красива. Панії от часто заходять і питають книжку, на якій вони щось красиве побачили, ще не знаючи, що воно таке і хто автор.
— О, то Генрі теж так купує! А чи не траплялась вам «Академія Аматерасу» часом?
Даррін і Фауста ззирнулись.
— Та наче ні… — відповів хлопець. — А вона з нових? Коли і де вийшла?
— Оцього не знаю. — Гессі раптом зрозуміла, що справді там нічого, крім назви, й не зазначено. — Автор — безіменний історик.
— Ні. — Даррін похитав головою, обсипаною темними кучерями. — Я запам’ятав би таку дивну. Може, зі старих щось?
— Я можу глянути в архіві, — докинула Фауста.
— Я буду вам дуже вдячна.
— Ну, бачиш, не такі ми вже й погані. — Даррін дивився на річку, але косився краєм ока в бік Гессі й жував яблуко.
— Я й не думала, що ви погані.
— Та ти ж, як прийшла, була така сумна й налякана, ніби Генріка обіцяла, що тебе тут підсмажать… — Даррін зіперся на лікоть, і в очах його зблиснули іронічні бісики: — …на повільному вогні!
Гессі знітилась і дуже захотіла придумати жарт у відповідь, але в неї не з’явилось достатньо слушної ідеї, тому вона просто похилила голову й шепнула:
— Я не дуже багато спілкуюся з незнайомцями… — Перед очима з’явився блакитноокий, і вона здригнулася. — Ще кажуть, що я дивна.
— Дивна, це точно, — погодився Даррін поважно, без знущання чи іронії. — Фауста казала, ти фотографуєш?
— Так.
— Я думаю, це дуже цікаво. Ти можеш фотографувати для книжкових обкладинок!..
— Даррі, давай хоч трохи не про книжки, — протягла Фауста втомлено. — У тебе попереду все життя, щоб упадати коло них!
— Я люблю книжки. — Даррін потягнувся за новим яблуком. — І говорити про них люблю.
— Я теж, — відповіла Гессі.
Недільний полудень заливав набережну спекою, але на зеленому килимку під кленовим лапатим листям усе раптом стало налагоджуватись.
Гессі придивилась до Генріки та її нового друга, котрі про щось розмовляли в човні посеред річки. Фауста з Дарріном відійшли, бо побачили свою тітку, котра гуляла понад річкою і котрій неодмінно забаглося б дізнатись, як справи у племінників. Саме був чудовий момент для фото. Гессі налаштувала камеру. Човен сестри був далеко звідси, але в поле зору не потрапляв більше ніхто, тож помилки статися не може. Якщо Генріка того бажає, вона має бути щасливою. І Гессі хотіла допомогти їй своїм методом, хай навіть Генрі ніколи про це не дізнається й далі називатиме сестру дивною. Хай навіть…