Дівчина підійшла до берега й подивилась на річку крізь видошукач. Рудокоса сестра сиділа впівоберта до неї, притримуючи капелюшок рукою, і вся її поза свідчила про глибоку, може, трохи показну радість. Вона сміялася, заплющуючи очі від задоволення, ніби не могла прийняти стільки радості за раз і їй доводилося на кілька секунд занурюватись у темряву, перш ніж знову дивитися на Морґіна. Морґін Олліш, як помітила Гессі, сміявся не менш заливчасто, водночас налягаючи на весла.
Раз — хвиля розбилась об бортик човна на сніп срібних іскор!
Два — вони бризнули Генріці в лице.
Три — капелюшок зірвався з її кучерів, і на сонці вони вивільнились, наче язики вогню.
Клац!
Човен із жовтою каймою небезпечно хитнувся.
Розділ 5. Золоті фрукти з Каламерти
— Як так можна, Моррі! Ви що, зовсім клепку втратили? — Фауста напосілася на старшого брата, з котрого стікали потоки води.
— Ну, маленька, ми ж ненавмисне!
Генріка елегантно викручувала поділ сукні, стримуючи усмішку в кутиках вуст. Вона теж була мокра з голови до п’ят. І навіть гарненький капелюшок не виправляв ситуації.
Даррін хитав головою з боку в бік, наче вирішував, як йому сприймати тріумфальне падіння брата й Генріки у воду, коли човен перевернувся біля самого берега. Урешті він теж усміхнувся до брата:
— Бачив би ти свій вираз обличчя, коли ви навернулися!
— Ти не змерзла? — спитала Гессі в сестри.
— Ні крапельки! — бадьоро заявила Генріка та пчихнула.
Звичайно, про пригоду на річці батько й матінка не дізналися. Відчуваючи себе змовницею, Гессі допомогла Генрі швидко пробратись до її кімнати й ще швидше змінити вологу сукенку на чисту й суху, не турбуючи нікого зі слуг. Тоді Генрі печально покрутила в руках капелюшок.
— Гесті, було ж весело? — Голос сестри звучав тепер спокійно і трішки вибачливо.
— Так, — кивнула дівчина, зашнуровуючи сукенку на спині Генрі. — Фауста почастувала мене яблуками й солодощами, а Даррін із таким захватом розповідав про книжки! Він дуже приємний юнак.
— А що я тобі казала! — Сестра пожвавилась. — А ти не хотіла йти!
— Я просто мала певні сумніви.
— То тепер не матимеш? І будемо всі разом гуляти! — Генріка кинула капелюшок на ліжко і плеснула в долоні. — Можна буде їх запросити на гостину! Ой, Гесті, а що, як зібратися до узбережжя? Якби нас було так багато, то батечко б точно-точно дозволив! Він же минулого літа вже казав, що відпускатиме нас самих тепер, коли… Ой!
Генріка раптом замовкла і притиснула руки до грудей.
— Тобі боляче? — злякалась Гессі. — Я тебе смикнула?
Сестра похитала головою, і її кучері розлетілись навсібіч.
— Ні-ні-ні! Мені… мені так весело. Гесті, мені так весело!
Вона кивнула сама до себе і вдоволено повторила:
— Дуже весело!
За вечерею батька не було — він поїхав у справах. Гессі помітила, що останнім часом у нього так багато роботи, що він і на вихідних часто кудись їздить. Проте матінка не розповідала нічого детально, лише підбирала губи й казала коротко: «Батько ваш сьогодні вельми зайнятий».
— Як там Олліші? — спитала вона за десертом.
Генріка защебетала так природно, що ніхто б не помітив у її словах дрібку брехні.
— О, було пречудово, матусю! Ми зустрілися на мосту Каранії, потім прогулялися над річкою і влаштували пікнік на березі.
— І, звичайно, змерзли, сидячи на землі.
— Ні, що ти! У Фаусти були з собою пледики.
— Пледики… Добре, що хоч до води не лізли. Бо я весь день непокоїлась, як же ви там, мені ж бо пані Тавіш казала, що ті човни такі хиткі — нехитра річ і перевернутися просто посеред річки! І потонути. А як не потонути, то вже напевне застудитися — вода ж нині крижана, не менше.
— Ми те саме подумали. Але Олліші нас чудово почастували. Думаю, було б добре наступних вихідних у віддяку…
— Ні, Генрі, — різко перебила її матінка. — У наступні вихідні приїде родина професора Маларгіса, будемо приймати гостей. Чи ж я одна мушу всім порядкувати?
— А батечко? — нещасним тоном запитала Генріка, бо в її голові вже визріли чудові плани щодо наступних вихідних і родини Оллішів.