— Заходь же! — Фауста взяла подругу за руку й затягла досередини. — Посидиш у нас, зігрієшся, а то вітер там страшенний — я сама щойно повернулась. А потім Даррі тебе проведе. І вдома не хвилюватимуться.
— Так, я проведу. — Даррін вийшов із тіні за дверима, наче примара. Але у світлі його лице сяйнуло такою усмішкою, котра б примарі явно не личила.
Гессі подумала, що з таким супроводом їй точно не зустріти блакитноокого. Але, з іншого боку, вона й не могла бути певна, що зустріне його. А пляцки із золоченими фруктами щодня не подають навіть у цукерні матінки.
— Вибач, — прошепотіла Гессі, коли вони з братом Фаусти прямували до неї додому. Сутінки стали густими, мов чорнило, і тільки ліхтарі на мосту виривали дорогу з мороку.
— Та мені не шкода часу. І гуляти ввечері корисно.
— Я не про те. Генріка… моя сестра могла щось наговорити… — Слова застрягли в горлі гострими скалками.
— Ти про те, що вона наверзла, як тобі хотілося з нами зазнайомитись? — спитав Даррін сам. Голос його був легкий, як вечірній вітер.
— Мабуть…
— Та її ж видно дуже добре, сестру твою. Вона хотіла погуляти з Моррі. Самій — незручно й неґречно. От і все. Не переймайся так. — Брат Фаусти розставив усе на місця за якісь три секунди й так завиграшки, наче вже давно підготував кожне-кожнісіньке речення, яке треба було сказати в цій розмові.
Гессі подивилась на Дарріна краєм ока. Отже, знав він усе ліпше, ніж вона гадала.
— О… — тільки й видихнула дівчина. — Тоді добре. Я боялася, що вона…
— Я люблю нові знайомства, — перервав юнак. — І ніколи не втрачу нагоди провести вихідний у хорошій компанії. Якби то була не ти, а будь-хто інший, я б теж погодився. І так само намагався б підтримати розмову на цікаву тему.
— А які теми цікаві тобі? — спитала Гессі, щоб швидко перемінити напрям розмови.
— О… книжки.
— Це так. Ти багато розповідав про книжки.
— А ще я люблю театр. Морґін там мало не засинає щоразу, а мені, навпаки, до смаку. Особливо якщо ставлять п’єси, котрі я читав.
— Ми восени ходили на прем’єру «Снів принцеси Омайї», — згадала Гессі. — Там іще Авінда Райрі виступала. У головній ролі.
— Це про ту принцесу, якій уві сні з’являвся коханий, котрий поїхав кудись далеко-далеко, і тому вона відкидала пропозиції всіх кавалерів?
— Так. Тоді мені та принцеса видалась дивачкою. Через ті сни вона не цінувала того, що в неї було.
— А мені сподобалась ця інтерпретація. — Даррін стенув плечима. — Адже сни — це наче інша реальність. Я читав теорію, що вони насправді видіння з інших світів, де наше життя відбувається теж по-іншому. Тому вони такі химерні.
Гессі всміхнулася, згадавши сон про бал. Вона мимоволі виструнчилась, а тоді виконала реверанс до ліхтарного стовпа. І кілька танцювальних кроків — легко й невимушено, як і вчила пані Валіє.
— Що це ви, панночко? — Даррін спостерігав за нею з ввічливою уважністю.
— Сон останній згадався, — зізналась вона, не вигадуючи нічого. У компанії брата Фаусти не виникало бажання прикидатися й замислюватись над тим, як же він це сприйме.
— Чудернацька дівчинка, — відповів Даррін Олліш і запропонував: — А ходімо до театру! Через два тижні має бути нова драма за п’єсою Фальмонті. Батькові знайомий режисер заніс квитки на прем’єру, то він віддав мені та сказав, щоб я пішов із друзями. Будеш за друга!
Дівчина зиркнула на нього через плече, і шаль від різкого руху мало не впала на землю. Очі в Дарріна поночі були темні, лискучі й усміхнені.
— А ходімо, — погодилась Гессі. Вітер шарпнув її волосся.
Розділ 6. Легерські тістечка з цукатами
— Привіт, Гесті, — видихнула Коулі, термосячи серветку з квіточками.
— Привіт, — кивнула Гессі. Вона намагалась не показувати свого здивування, проте Коулі Рабена ніколи раніше не говорила з нею безпричинно, а причинами могли бути хіба що спільні проекти в коледжі.
— Мені казали, ти вмієш робити фото, — обличчя однокласниці взялося червоними плямами, ніби вона казала про щось сороміцьке.
— Так. Але тільки вчуся.