— То байдуже! Я б дуже хотіла, щоб ти мені зробила одне. Я заплачý.
— Нема потреби. Краще тобі піти до фотостудії.
Коулі мала цілком радий вигляд і не скидалася на людину, котрій потрібна допомога. Довкола неї не було жодного сліду синьо-блакитної аури, яку Гессі зазвичай бачила поряд із тими, хто справді потребував чарівної камери.
— Таке фото мені у фотостудії не зроблять, — видихнула однокласниця. — Воно має бути вночі… й у лісі… Але сад теж підійде, навіть більше! Бо йти до лісу якось лячно, — випалила Коулі. — І мені треба вінок із трав і квітів. І світлина має бути зроблена саме в ніч повного місяця. Ото й усе… Я вже придумала. Скажу матері, що піду до тебе з ночівлею, а ти скажеш, що підеш до мене.
— Навіщо ж тобі таке фото?
— Ну як же ж! Щоб Форсі кохав мене довіку!
— Нічого не второпаю, — зізналася Гессі, стримуючи іронічну посмішку.
— Є таке повір’я. Якщо зібрати правильних трав і квітів у ніч повного місяця, та сплести з них вінок, та зустріти свого коханого в лісі… ну чи в саду… і бути в тому вінку… то все.
— Все?
— Все. До скону! — повні губи Коулі випнулись, і вона рішуче кивнула. — Саме те, що мені й треба.
— А фото ж до чого? — не розуміла Гессі, котрій це видавалось дуже кумедним і не дуже надійним.
— Так Форсі поїхав учитись до Маддики! Знаю я цю Маддику — там фестивалі, свята якісь весь час. І люду більше. Артистки всілякі й художниці. Поетки. А Форсі, щойно відчує волю од батечкової залізної руки, геть про мене забуде. Тож я йому фото надішлю. Має спрацювати. Пані Карлала казала, що має спрацювати!
— Ти до ворожки ходила?
Пані Карлала Каленіс була знана стара чаклунка, до якої любили навідуватись однокласниці та старші дівчата по любовні поради. Але Гессі ніколи цим особливо не цікавилась — ані любов’ю, ані порадами. А якби й зацікавилась, то була певна, що навіть пані Карлала не знає, хто такий блакитноокий.
Піймавши себе на цій думці, дівчина відчула, як палають щоки. З чого це знову про блакитноокого? Що за дурниці! Гессі глибоко втягла повітря й подивилась на Коулі.
— Я в те все не вірю, але якщо це зробить тебе щасливішою, то ходімо. Буде тобі фото.
— Ой, Гесті! Яка ти хороша! — Коулі тут же схопила її за обидві руки й затрясла їх щосили. — Я тобі дуже вдячна, дуже вдячна!
І тільки ввечері напередодні Гессі згадала, що в темряві, та ще й у лісі (чи в саду) навряд чи вийде хороше фото.
— А що панянка Рабена на те? — спитала Доанна, із задоволенням смакуючи трав’яним чаєм.
Дівчина смикнула плечима. Вона зайшла в гості до нареченої Аїдена та, розповідаючи про свої справи, згадала й про вигадку Коулі. Для Гессі наречена брата завжди була трохи ближчою та трохи окремішньою від усіх, кого вона знала. Тож їй можна було довірити щось, навіть таке чудернацьке.
— Вона, здається, думає, що я можу все… — зітхнула дівчина. — Наче я чаклунка якась!
— У чомусь її правда. — Тонкі губи панни Доанни зігріла якнайприємніша усмішка. — До речі, про чаклунок. Приведи її лишень до мене. — Доанна відставила маленьке горнятко вбік і подивилась на Гессі примруженими очима. — Ти ж не забула, хто я, сестричко Гесті?
— Ні, сестричко Анно. — Дівчина з трепетом згадала їхню давню гру й чутки про таємничий особняк Масоллі та не менш таємничу єдину доньку його власників, які ширилися містом. — Ти — найсильніша чаклунка.
Пан Олвен впав в око Гессі, коли вже збирався йти. Вона відчула його смуток так, наче її хтось різонув ножем по руці.
Поважний адвокат зазвичай приходив до цукерні в середу після роботи і брав подвійну каву та три легерські тістечка з цукатами. Гессі спостерігала за ним із ввічливої відстані. Їй узагалі подобалося спостерігати за людьми, котрі приходили до цукерні часто. Так вона дізнавалась, коли у студентів-біологів екзаменаційний тиждень, коли втретє одружується пані Фрагі, скільки заплатив за черепицю в новому домі пан Гурган та всякі інші цікавинки. Так вона дізналася про те, що пан Олвен бере собі подвійну каву і, приклацуючи пальцями, просить пані Моррінду зробити її ще міцнішою, а тоді кілька хвилин сумнівається і все одно завжди просить три легерські тістечка, котрі потім ще просить загорнути із собою.
— У вас трійко діток? — спитала Гессі того дня, коли постійний гість знову попросив загорнути тістечка й управителька поралась із хрустким папером та стрічками, щоб не зім’яти солодощів, поки метушлива офіціантка забирала зі столу чашки та крихітні глечики з медом і молоком.
— Панянко, що це за поведінка? Де вас навчали втручатись у справи дорослих? — Пан Олвен подивився на неї, спустивши окуляри на кінчик носа.