Коли світло згасло, Гессі здалося, що за нею стежать. Проте в ложі не було нікого, окрім неї й Дарріна. Вишнева штора за спиною ховала дерев’яні дверцята, проте і їх зачинили — інакше відчувався би протяг.
Гессі спробувала відігнати це відчуття й зосередитись на виставі.
Історія, котру розповідали на сцені, виявилась дещо фантастичною. Дівчині особливо сподобались моменти, коли вступав хор, — він наче підкреслював незворотність шляху до потойбіччя, яким спускалась принцеса-героїня. Вона дорогою натрапляла на химерні видива. У Гессі й самої перед очима час від часу спалахували яскраві кола і в голові паморочилось, ніби починалася сильна гарячка.
— Ти погано почуваєшся? — спитав брат Фаусти, коли ввімкнули світло під час антракту.
Дівчина заперечно похитала головою.
— А вигляд маєш, наче так. Бліда, як сама смерть! Давай я принесу тобі води.
Даррін вийшов — тільки темна штора шурхнула. Гессі притисла пальці до скронь і, нахилившись, уперлася чолом у прохолодне бильце. Невже й справді застудилася? Таж іще вранці все було добре!
— Як вам вистава, панянко? — спитав хтось тієї ж миті, як гудіння в голові стало стихати.
Голос виявився знайомим. Спокійним, теплим і виваженим. Звучав тихо, проте він тут же наче приглушив усі інші звуки довкола.
Блакитноокий.
Гессі повернула голову вбік і зрозуміла, що їх розділяє лише тонка стінка між ложами, котра вигиналась хвилею з рожевуватого мармуру.
— Чудово, — видихнула вона, намагаючись стримати тремтіння. — Оркестр такий… поривчастий. Та й актори, здається, живуть цими ролями. Дуже надихає.
— Так, — погодився співрозмовник із-за стіни, — розігрують любов уміло, наче в реальному житті. Це буде модно в будь-які часи.
— Ви думаєте, що любов — це те, що всі розігрують, мов актори виставу? — спитала Гессі обережно.
Їй уже здавалось, що в неї справді температура й голова обертом.
— Неодмінно. Я трішки знаюсь, не побоюсь цього слова, на мистецтві. І на житті теж. — Голос повнився тепер іронічними нотками. — П’єса кохання — та, де люди найстаранніше розігрують вигадані ними ж ролі.
— Бо хочуть здаватися ліпшими.
— Для чого?
— Для того щоб стати такими, — відповіла дівчина пошепки. — Коли ж хтось вірить у те, що ти хороший, то ти хорошим і стаєш. А коли тебе люблять, тобі під силу взагалі все.
— Мені подобається ваша віра. А ви, панянко, сьогодні яку роль граєте?
— Жодної. Це ж не я тут переховуюсь, мовби якийсь утікач, — із ноткою докору додала вона.
— Натяк? — голос звучав рівно, як і до того, але інтересу в ньому тепер побільшало.
— Прямолінійна заувага. — Гессі зважилась на ці слова не в останню чергу тому, що їх розділяла стіна ложі. Бо коли вона дивилась у блакитні очі чудернацького знайомця, то дар мовлення покидав її надто часто.
— Заувагу прийнято. То вийдіть із ложі, панянко, — раптом заявив блакитноокий дуже серйозно. — Відсуньте завіску у вас за спиною, хрясніть дверцятами, ступіть кілька кроків і зазирніть до мене. Обіцяю не зникати й навіть не критися. Тільки сьогодні. Як вам такий поворот сценарію?
Гессі відчула, як попри температуру — а температура вже точно підвищилася — в неї все холоне всередині. Нитка перлів раптом потягла її донизу, наче кожна перлина перетворилася на важку свинцеву кулю. Вона не вірила своєму незбагненному щастю — можна просто підвестися, вийти з ложі і… і побачити його. Побачити його — справжнього. Розпитати про Аїдена, книгу, про нього самого теж. Треба лише…
Хвилювання раптом стало більше, ніж радості, а всередині все скрутилось у важкий, слизький вузол. Гессі подумки побажала, щоб Даррін Олліш іще трішки затримався. Найменше їй хотілося бачити його зараз. Бо ж тоді доведеться щось пояснювати. А пояснювати таку чарівну, делікатну й до запаморочення нереальну річ, як з’ява блакитноокого, — це зовсім-зовсім незручно.
Дівчина схилила голову та знову вперлася чолом у бильце балкона, обтягнуте велюровою тканиною. Треба зібратися з силами, треба тільки…
— Не мучте так себе, панянко, — додав знайомий незнайомець тим часом. — Краще пильнуйте за грою на сцені. Надмір хвилювання вам не личить. Це ж не те щоб я вас випробовував чи що. Просто ніколи не можна мати певності щодо наступної зустрічі, от і дозволив собі трішки більше, ніж варто. Але я не зі зла…