Вона подивилась услід Магрі, а тоді замислилась, чи вийде встигнути в коледж іще до другого уроку. Адже пані Ельріка точно не погодиться, що робити людей щасливими — достатньо поважна причина для пристойної панянки, щоби пропустити лекцію з історії.
— Я фотографуватиму людей, — сказала вона, тримаючи камеру обома руками так міцно, ніби боялася, що хтось її відбере. Звичайно, ніхто не скоїв би цього, поки в класній кімнаті пані Ельріка, але все одно.
Гессі зовсім не подобалися заняття, на яких треба було звертатися до всього класу, проте вони відбувалися мало не щодня.
— Якщо не впустиш свою камеру собі на ноги! — розсміялась Кірла, перекривлюючи її тон.
— Панночко, що це ви собі дозволяєте?! — Пані вчителька суворо подивилась на Кірлу крізь скельця окулярів. — Це вам не жарти.
Гессі здалось, що пальці затерпли і камера справді от-от випаде з них, проте їй страх як не хотілося показувати це Кірлі та іншим дівчатам, які любили з неї сміятись. Бачать боги, вона сама любила брати себе на кпини, бо що ще робити, коли твоя улюблена лілейна сукенка геть уся вимащена банановим пудингом, а матінка наказує сидіти так до кінця недільного обіду, щоб усі побачили, яка ти незграба?
— Гестіє Амаліє, а чому ти фотографуватимеш людей, а не квіти чи краєвиди? — спитала пані Ельріка з краплею ввічливого інтересу.
Дівчина схилила голову й усміхнулась. Сонячний промінчик пробіг по глянцевій панелі камери, освітлюючи вигравіювану букву «І.» у верхньому лівому куточку.
— Бачте, пані вчителько, — почала вона тихо, — фотографія — це спогад. Квітам не потрібні спогади. Вони йдуть у землю, щоб повернутися навесні. Люди ж ідуть у землю, але навесні не повертаються… — Руки раптом затремтіли сильніше, і Гессі таки поставила камеру на стіл учительки, аби подалі від біди.
— Ми зрозуміли. — Пані Ельріка теж помітила зміну і швидко додала: — Усім дуже шкода через те, що сталося з твоїм братом. Можеш сідати.
— Ні, я хотіла розказати не це! — заперечила Гессі, але вчителька вже викликала наступну ученицю розповідати про свої інтереси, адже саме цьому було присвячено сьогоднішню класну годину. Жвава Маріонлі аж підстрибнула, коли назвали її ім’я. Гессі попленталась на своє місце і лише за партою зрозуміла, що залишила камеру на столі пані Ельріки.
Вона не слухала інших і не зводила погляду з камери. Її неправильно зрозуміли. Гессі й не планувала згадувати про Аїдена. Брат геть не має стосунку до її фото.
Дощ хляпотів так довго, що скоро вулиці вкрились калюжами, а листя кружляло в них, ніби вальсуючи. Гессі відраховувала кроки і ступала на один більше, наспівуючи собі під носа мелодію «туві-руві-ру пам-пам». На частині «туві-руві-ру» вона кружляла, розкинувши руки в сторони, а на «пам-пам» ступала два маленькі кроки або перестрибувала калюжу, яка раптово виникала на парковій алеї. Так було набагато цікавіше, ніж на уроках танців, які, проте, обожнювала Генріка, тому Гессі було важко відмовити сестрі й пропустити заняття.
А на вулиці здавалося, що танець оживає в самій природі і все рухається від поривів вітру, від дощу, від плюскоту кроків по калюжах. Усе довкола. Гессі згадалось, як колись давно Аїден учив її танцювати. Він відчиняв вікна у вітальні, розсував стільці, впускав повітря, дощ, навіть зливу. Йому подобалось, коли музики багато і вона звідусіль…
У таку пору мінливої погоди Аїдена особливо бракувало. Але в нього був свій шлях, знала Гессі. Тому вона просто наспівувала «пам-пам» і тішилась із того, якою граційною має видаватися тут, у парку, де нема глядачів. Коли на неї не дивились, дівчина одразу ж ставала зграбною і здавалася собі дуже навіть симпатичною. А підрізане за останньою модою волосся й улюблена лілейна сукенка перетворювали її щонайменше на чарівну юну панянку. Не таку красуню, як Генріка чи Вієнна, але хоча б щось. Проте Гессі хотілося ще бодай трохи підрости.
Вона виконала останній пірует біля арки зі всохлими гліциніями, уклонилась невидимим глядачам і пішла далі алеєю, як цілковито пристойна панночка.
— Гестіє Амаліє, ти не хочеш розповісти мені історію про блакитний сервіз? — спитала матінка, щойно дівчина переступила поріг.
— О. — Гессі завмерла, скидаючи ліву туфельку. — Сервіз розбився.