Візир одразу виправив, аби зашкодити переправі, Ібрагім-пашу з чималою частиною війська, а також хана з татарами, вони осадили берег шанцями й гарматами. Обидва війська стояли одне насупроти одного, вдивлялися одне в одного, розпалюючи в собі лють та звитягу. До Самойловича підійшов остерський сотник і показав на острівець майже посеред Дніпра. Раніше то був півострівець, але літо було шкварке, Дніпро обмілів, він гудів, котив свої води швидко й рвійно. Півострів став островом.
— Отуди на острів вночі затягти гармати, — сказав сотник. — І вдарити з-за тих кучугур. Ми зіб’ємо їх, гармати сягнуть.
Вночі затягували гармати, а також човни, й ховали їх у лозах, у них сіли найвиборніші козаки, й під темну зорю вирушили на правий берег, турки побачили їх, коли козаки вже сягали тичками дна, вогонь з яничарок не зупинив їх. Тієї ж ночі кілька сотень козаків спустилися по Дніпру нижче Бужина й вийшли за спиною в турків і татар. Вони вдарили воднораз. Турки й татари були вибиті з шанців, частина побита, інші відступили на Крилів. Ранком козацьке та московське військо переправилось на правий берег. І пішло до Чигирина.
…Юрій наказав виставити свою корогву на горбі біля намета. На велику його радість, на наступний ранок до нього прийшло кількасот козаків, ім’я Хмельницького чарувало. Особливо зрадів Юрій, побачивши Олелька. Його обличчя було обвітрене, брови осмалені, але очі іскрили, як і раніше. Не забув гетьмана вістовець, вірний козак.
Юрій подумав: якщо він подасться на Україну, то до нього прийде множество козаків. Почав думати про втечу. Сказав про те Олелькові, але той відраяв: поглянь, вашесте, на табуни за наметами, то не тільки пастухи, то варта велика і пильна пантрує за тобою. Я те помітив. Дивляться пильно, не спускають з ока. Будемо терпіти, а там як Бог дасть.
А богів було не один, а два, й бог турецький кидав на бій свою паству. Турки йшли на приступ. Йшли сміливо, густими строями. У ті строї стріляли гармати: смалили будзигани, гриміли шарпанини, гули яструби. Ядра прокладали в колонах широкі просіки. Турки сурмили відхід. Яничари верталися задимлені, в згару, злі, озлоблені.
Турки заклали заряди, зробили в стіні вилом. Козаки вибігли за вилом вперед, зустріли турків мушкетною стріляниною, далі билися списами й шаблями. Інші за їхніми спинами закладали пролом.
Бій закипав, як розплавлене олово на вогні. Юрію все було видно. Он поруч два козаки молотять бойовими ціпами, он ще один гамселить голоблею, а цей ось… чи йому привиділось? Ні, не привиділось, йому відрубано ліву руку, а він шаблює правою. І не хитається.
Врешті пролом було закладено, й козаки, як було домовлено заздалегідь, побігли попід стінами ліворуч, турки погналися — куди невірним втікати, — й тоді по турках вдарили шарпанини й дробахи (стріляли дробом) і вибили чисто всіх.
Візир качався на постелі — що від злості, а що його доймала подагра. Раніше він сидів у кріслі з ногами, а тепер качався на постелі, два дервіші мастили йому пальці на ногах мазями, двоє безугавно читали молитви.
Молився в своєму наметі й Юрій. Молився страшно: то за перемогу, то за поразку. Шкодував свого міста, свого козацького народу й молився за них, а тоді в голові вибухала інша думка, а що, коли будуть подолані турки, що буде з ним?
Турки підірвали ще один заряд. У пролом пішли яничари і Юрієві козаки. Мірно били барабани, тісні лави наїжилися списами. Юрій дивився на вали. Нічого не можна було розібрати: де свої, де чужі. І які, власне, свої. Миготіли шаблі, страшно опускалися вниз, спалахували постріли. Олелько ліз по гострому каменю, над самою головою випалила органка — кілька гаківниць одразу від одного запалу — обсмалило чуба, він брався далі. Перед ним ницьма впав яничар, звалений довбнею, довбня звелася знову, а тоді затремтіла й опустилася повільно. Перед Омельком стояв Нестор. Він таки не поїхав на слободи.
Ощир рота, закіптюжене обличчя, важка статура… й враз похитнувся:
— Олельку! Був би вдарив. Бог нас уберіг.
— Не дуже він нас береже, — гірко сказав Олелько.
— Перелазь сюди, підемо до своїх.
— Не можу, Несторе. Там гетьман. Я йому присягав. Нещасний він. Може, ще від чогось вбережу.