— Будемо жити, — сказав Борис. — Тепер я пробив шлях у друк.
У пресі опублікували покаяння Зоца. Воно було нехороше: всі заарештовані на слідстві і в суді казали, що вони не вели антирадянської агітації (за це можна було отримати й «вишку»), а боролися за відновлення ленінських норм у державі. Зоц же писав, що вони вели антирадянську агітацію і антирадянську роботу. Його незабаром випустили, він не вернувся в редакцію журналу, а працював в архіві.
Наближалися вибори до Верховної Ради УРСР. По їхньому округу кандидатом у депутати висували Василя Якимця. По квартирах ходили агітатори, заповняли анкети. Зайшло і до них двоє — хлопець і дівчина. Заповнили анкету на Бориса, а тоді запитали Діну:
— Прізвище, ім’я, по-батькові. Рік і день народження, національність?
На останнє запитання Діна відповіла:
— Українка.
Борис здивовано глянув на неї. А коли пішли агітатори, сказав:
— Ти ж росіянка.
Діна підійшла до шухляди столу, дістала свій паспорт, розгорнула його. Там у графі «національність» стояло — українка.
— А як це?
— Коли міняли паспорти, я поставила свою справжню національність. Національність душі.
Борис вийшов на балкон. Над його головою в сірому небі трохи в стороні, над Дніпром, лунав срібний передзвін — то летів журавлиний ключ і, може, той самий, з порізаних обкладинок.
Юрій Мушкетик (нар. 1929 р.) — відомий майстер сучасної українська прози, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка, автор багатьох повістей та романів, присвячених історії нашої країни. У видавництві «Фоліо» вийшли друком його книжки: «На брата брат», «Яса», «Плацдарм. Жорстоке милосердя».
