Отже, запорожці вважали неможливим для себе залишитися під ханським протекторатом. На той час на Запорозькій Січі серед старшини та запорожців переважали ті, хто дотримувався промосковської орієнтації й не бачив іншого виходу, як повернутися в рідні місця» прийняти царську владу. «І в тому не сумніваємося, що воля її імператорської величності може нас, Військо, карати чи дарувати нам життя. То де вчинився гріх, хай там буде й покута. Одначе вона, милостива імператриця, бачачи нашу вірну службу у війську, що ми обіцяли її виказувати, сподіваємося, не віддасть нас, Військо, на поталу й за наші заслуги утримуватиме своєю імператорською ласкою».
Не без сарказму запорожці радять Орлику зробити те ж саме. «Раяли б ми, Військо, й вашій вельможності, перед походом хана, щоб десь поблизу від нас перебували з нами, Військом, разом її імператорській величності били чолом і про милість таку, як і ми, прохали, то й вашу особу, гадаємо, зволила б вітати й передати вам давні угіддя й маєтності».
Закінчили свій лист запорожці ввічливо, але в офіційній тональності, без тих емоцій, які в Орлика виявлялися дуже сильно.
«Так ми відповідаємо й, віддаючи наш військовий поклін вашій вельможності, назавше залишаємося.
Вельможності вашій всього добра зичимо й до послуг готові її імператорської величності Війська Запорозького низового отаман кошовий Іван Малишевич з усім товариством».
Це був остаточний і відвертий розрив. Запорозьке військо завжди було основою політичних і військових планів Орлика. Без збройних сил гетьман уже вважався не стільки головою окремої держави з правом укладати союзи з тою чи іншою державою, скільки дорадником чужих урядів, експертом у справах Східної Європи. Перехід запорозьких козаків на бік Москви справив дуже прикре враження на правлячі кола Франції, Туреччини, Кримського ханства.
Однак навколо Орлика все ж таки зібралися понад дві тисячі козаків: добре озброєна піхота й кіннота. Майже половину цього козацького об'єднання складали учасники гайдамацького повстання на Правобережній Україні. Після його придушення вони під проводом полковника Сави Чалого прибули до Бендер, де розміщувалася тоді резиденція Орлика. У його штабі знову з'явилися два Мировичі, Іван Герцик і Нахимовський.
Однак це нечисленне військо не мало жодних матеріальних засобів. У Туреччині постійно змінювалися уряди, й нікому було подбати про українського гетьмана та його військо, хоча бендерський сераскір і нагадував про нього великому візирю. І тільки Франція надала певну допомогу. Отже, гетьман був змушений розпустити свій власний військовий відділ. Запорозька піхота пішла на Січ, під владу царя, а Сава Чалий зі своєю кіннотою подався на польську службу.
І все ж Орлик не впав у відчай, зберіг надію й оптимізм, хоч і зостався, як сам писав, «у страшному горі». Він продовжує працювати далі, шукає вихід із скрутного становища, розробляє проект за проектом. І тут справді для нього знову виникла можливість поставити на порядок денний українське питання й вирішити його, використавши російсько-турецьку війну, яка знову спалахнула в 1735 р. Зв'язана з Росією союзним договором, у війну втягується й Австрія.
Турецький уряд доручає Пилипу Орлику бути радником екс-князя Трансільванії Франца Ракочі й заповідає йому їхати з Бендер до Відня, щоб зустрітися там із Ракочі. Орлик їде туди в лютому 1738 р. й виконує свої обов'язки, але відчуває себе ображеним, вважаючи, що він є такою ж високою особою, як і «угорський герцог», а тому ставати до його послуг є приниженням гетьманської гідності. Ці міркування Орлик висловлює турецькому візиру, коли той прибув улітку до Відня. Український гетьман, якого було прийнято з належними почестями, переконав візиря в необхідності його (Орлика) присутності на кордонах України. Візир розпитував Орлика про стан речей у Росії та в Україні.
Знову Орлики, батько і син, повертаються до ідеї східноєвропейської коаліції. Вони прагнуть довести Туреччині, що не слід воювати на два фронти. На противагу Вільневу та Боневалю — французьким представникам у турецькій столиці, які наполягали на активних діях проти Австрії й пасивній обороні на Сході, Орлики радили замиритися з Австрією й зосередити всі свої військові сили на Сході проти Російської імперії, консолідувавши антимосковські сили Польщі, Швеції, України.