Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі

Підносячи військові доблесті та моральні якості Сагайдачного, Сакович говорить, що він був «вож славний, неприателюм ойчизны страшный… способный й прудкій до бою», мудро керував військом, був справедливим.

У книжці «Вірші на жалосний погреб зацного рицера Петра Сагайдачного» розповідається про взяття Кафи:

За своєго гетманства взял в Турцєх місто Кафу,
Аж и сам цесар турскій был в великом страху,
Катарги єдины палил, другій потопил,
Много тогды з неволі христіан свободил,
За што го Бог с воинством єго благословил,
Бо за найбольшую нех себі нагороду
Почитает рыцер, кгды кого на свободу
Вызволить, за што гріхов собі отпущенье
Одержить, а по смерти в небі воміщеньє.

Розповідь про бойові діла і славу Сагайдачного автор «Віршів» вважає за необхідне поширити не лише на гетьмана, а й на всіх козаків, бо «гетман не сам през ся, леч войском єст славний… Гетман без войска — што ж єст, войско тыж без него? Згола нічого не єст єдин без другого». Тому Сакович, описуючи життєвий шлях Сагайдачного, поєднує це з розповіддю про славні діяння Запорозького Війська. Вважаючи однією з основних рис характеру свого героя беззавітне служіння своїй Батьківщині, поет відзначає хоробрість запорожців, які готові без вагань віддати життя за свободу Вітчизни («За волность єи и свой живот положити»).

Віддаючи хвалу «зацне силному запорозкому рыцерству», Сакович називає його «ойчизні нашой суть обороною, от татар поганых и турков заслоною». Він високо підносить ратні подвиги Запорозького Війська проти ворогів християнства, проти «непріателей ойчистых», яких воно перемагало «морем, сухом, частокроть пішо и тыж конно».

Подіям Хотинської битви і майстерному військовому керівництву Сагайдачного в її боях він відводить кілька рядків. Сакович також висловлює загальновизнану сучасниками думку, що саме козаки забезпечили перемогу під Хотином.

Бо и в так рочной войні,
Бог вість, як бы было,
Кгды бы запорозкое войско не прибыло,
Котроє, с коронным войском обок ставши,
Менжне поган разило, в помоч Бога взявши.

Автор «Віршів», оцінюючи вступ Сагайдачного з усім Запорозьким Військом до Київського братства як велику збройну і моральну підтримку йому, говорить також про матеріальну допомогу з боку гетьмана.

В которое ся братство зо всім войском вписал
И на него ялмужну значную отказал.

Стверджуючи ідею про безсмертя подвигів, слави і добродійств Сагайдачного, автор «Віршів» пише:

Несмертельной славы достойный, гетмане.
Твоя слава в молчаню нікгды не зостане,
Поки Дніпро з Дністром многорыбниє плынути
Будуть, поты ділности теж твої слынути.

Безсмертя справи Петра Сагайдачного Касіан Сакович порівнює з безсмертям слави античних героїв:

Бо єсли вихваляєт Кгреціа Нестора,
Ахілесса, Аякса, а Троя Гектора,
Атенчикове славять кроля Періклеса,
И славного оного з тим Темистоклеса,
Рим зась з смілости свого хвалить Курціуша
И з щасливых потычок славить Помпеюша,
Теди теж и Росія Петра Сагайдачного
Подасть людєм, в памятку віку потомного.

Тому Сакович стверджував, що коли б якийсь поет зібрався вичерпно описати подвиги славного гетьмана, він мусив би вчитися у Гомера:

Кто би хтіл достатечне справы описати
Петра Конашевича і на світ подати,
Мусіл бы у кгрецкого поеты Гомера
Зычить розуму, альбо тыж у Димостена,
Котрый валечних своих кгреков дій
Выписали достатнє, яко по лініи.

У творі Саковича вперше в українській давній поезії поданий образ ідеального національного героя. Автор ставить виховні завдання — «с того гетмана кождый рыцер нех ся учить». Патріотизм запорозького гетьмана він порівнює з любов'ю до Вітчизни афінського царя Кодра, який не вагаючись пішов за неї на смерть.

Воліл сам, як Кодрус-кроль в Атенах в Греціи,
Смерть поднять, бы ойчизна только была в цілі.

Видання художньо оформлене. Невідомий український художник-гравер зобразив запорозького гетьмана на коні, використавши таку стародавню традицію мистецтва, як возвеличення людини засобом кінного портрета. Кінь — наче п'єдестал лицаря, хороброго й доблесного воїна. Та взагалі у творах мистецтва кінь — це своєрідний символ. Людина на коні мовби підноситься над буденністю життя. Вершник, який гордо сидить у сідлі, уособлював героїзацію образу, чого й прагнув анонімний художник-гравер, який, ідучи за «Віршами» Саковича, подав монументальний образ видатного історичного діяча.