Вплив ринкових відносин на фільваркове господарство спричинював посилення підприємництва магнатів та запровадження окремих структурних змін у латифундіях, де поряд із землеробством розвивалося тваринництво, садівництво і бджільництво. Постійно зростаючі фінансові потреби великих землевласників змушують їх за рахунок освоєння луків, чагарників, заболочених місць, крутосхилів збільшувати посіви площі не лише під традиційні культури - пшеницю, ячмінь та жито, - а й під коноплю, льон, тютюн і хміль.
Магнати мали право обмежувати, а в деяких випадках і забороняти селянську торгівлю, що негативно впливало на функціонування товарно-грошових відносин. Але не всі поміщицькі господарства однаковою мірою були втягнуті до цих відносин, оскільки на території Правобережної України протягом XVIII ст. склалися й співіснували три види маєтків: у першому переважали слободи, грошова рента (чинш) і продуктовий податок, у другому, поряд із чиншем, запроваджувалася відробіткова рента (панщина), у третьому зміцнювалася панщина.
Звичайно, введення слобід і чиншу було тільки маневром польських феодалів, які розраховували на затягнення більшої кількості робочої сили. Закінчення терміну пільгових років, запровадження відробіткової ренти й посилення особистої залежності та економічного визиску селян стало однією з причин виникнення значних соціальних рухів серед "хлопського" населення. Пізнавши, хай і на короткий час, звільнення від позаекономічного примусу, селяни затято опиралися закріпаченню, поповнюючи ряди "соціальних розбійників". Саме тому в 1777 р. король Станіслав Август видав наказ, щоб "біглі" селяни в Київському, Волинському і Брацлавському воєводствах залишалися там, де їх було зареєстровано.
Селянське господарство відіграло вирішальну роль у відбудові зруйнованої під час довголітніх воєн економіки Правобережної України та відновленні тут землеробства і тваринництва, різних промислів. За своїм економічним становищем селянство не становило однорідної верстви. Воно складалося із заможної верхівки, яка мала земельні наділи по 1-1,5 лана; селян, які володіли 0,25-0,5 лана, і тих, хто зовсім не мав землі. За характером феодальних повинностей посполиті селяни поділялися на "панщизняних" (тих, хто відробляв на землях пана певні повинності) і "чиншових" (ці платили своєму зверхникові грошову ренту - "чинш"). Крім того, залежно від забезпеченості робочою худобою (волами і кіньми) серед правобережних селян розрізняли "тяглових" і "піших".
Зростання товарності магнатського господарства у XVIII ст. вело до створення нових фільварків і збільшення повинностей селян, адже всі основні види господарських робіт (заорки весною, оборки восени, затинки, обжинки, закоски, обноски) виконувалися ними та їхнім інвентарем. Панщина переважала на Волині (до 234 днів за рік), інтенсивно поширювалася на Поділлі та в окремих районах Київщини, однак на півдні Брацлавщини і Київщини її майже не було. Окрім панщини, посполиті відбували й інші повинності: шарварки (дорожну повинність), толоки, сторожу, гребельне та ін.
Досить часто становище правобережного селянства погіршувалося тим, що магнати і старости королівщини віддавали землі в заклад чи оренду представникам єврейського народу. Орендарі (так звані посесори) намагалися в найстисліший термін отримати від орендованої землі щонайбільші прибутки, розорюючи тим самим селян, "державця (посесор - авт.) ... завжди готовий, мов сарана, після знищення одних перенестися на інші ниви", - відзначав свідок тих подій, польський письменник Й.Солтикович. Виснажливими для селян були й інші монопольні права магнатів (виробництво і продаж спиртних напоїв, млинарство, вилов риби, виготовлення селітри і поташу тощо), які також здавалися в оренду євреям.
Водночас у підсумку національно-визвольного руху другої половини XVII ст. частина земельного фонду Правобережної України стала здобутком українського селянства, яке освоювало відвойовані у шляхти райони. Влітку 1718 р. ректор Овруцької єзуїтської колегії (Полісся) подав до суду скаргу, в якій ішлося про те, що в період тривалих "бунтів" шляхта і ксьондзи змушені були залишити Правобережжя, а їхні землі захопили нові власники. "Селяни тримають землі в незаконній посесїі і користуються ними, а тому, хто скаржиться не дають нічого", - свідчив позивач проти українських "хлопів".