Похід полків Б.Хмельницького на Львів та його облога восени 1648 р. лише підтвердили наміри козацької верхівки щодо об єднання всіх етноукраїнських земель. Боротьба за Червону Русь точилася протягом усіх років Визвольної війни. Так, у жовтні 1656 р. Україна ратифікувала договір із Трансільванією, згідно з яким "міста по Віслу ріку і в яких проживали люди благочестиві і церкви були, і їм бути до міст... Війська Запорозького". Джерела переконливо свідчать про те, що наступні українські гетьмани, зокрема П.Дорошенко та І.Самойлович, намагалися включити Галичину в орбіту своєї влади. Останній у 80-х роках XVII ст. писав до московських царів: "... Вся тогобічна сторона Дніпра - Поділля, Волинь, Підляшшя, Підгір'я і вся Червона Русь, де стоять славні міста Галич, Львів, Перемишль, Ярослав, Люблін, Луцьк, Володимир, Острог, Заслав, Корень та інші, від початку існування тутешніх народів належали до руських монархів, і тільки сто років тому, з невеликим лишком, польське королівство ними заволоділо".
Коли у вересні 1704 р. війська шведського короля Карла XII захопили Львів (вони перебували там близько місяця), десять козацьких полків за наказом гетьмана І.Мазепи підійшли до мурів міста й з'єдналися з польськими корогвами. Невдовзі об'єднані українсько-польські підрозділи змусили шведів відступити до Замостя й Варшави. У наступному році шведи знову планували захопити головне місто Галичини, але у зв'язку з тим, що на Правобережжя вступили 57-тисячна московська армія і 40 тис. українських козаків, припинили свій наступ. Війська І.Мазепи в серпні 1705 р. зайняли Зборів і вирушили до Львова. Коли вони підійшли до міста, його жителі, як і колись, за доби Б.Хмельницького, звернулися до гетьмана з проханням не входити в нього. Прийнявши послів від Львівського магістрату й ратуші, І.Мазепа пообіцяв обминути не лише Львів, а й його околиці, "хоч прийдеться за те накладати дороги". Крім того, гетьман надав місцевому уряду охоронного листа з військової канцелярії.
Загальний вигляд міста-фортеці Станіслав у XVII cт.
Малюнок-реконструкція Петра Ричка.
Українська армія пройшла на територію Белзького воєводства іншим шляхом - через Магерів, Потилич, Раву Руську, Угнів і Томашів, до Грубешова. 7 листопада 1705 р. козацькі полки вступили до Замостя, звідки Мазепа вислав Чернігівський і Галицький полки, очолювані відповідно П.Полуботком та І.Боруховичем, у Спішське воєводство для ведення бойових дій проти прихильників С.Лещинського, суперника Августа II в боротьбі за королівський престол. Взимку гетьманський штаб розміщувався в Бродах, а козацьке військо зимувало на квартирах у містечках і селах Східної Галичини. Протягом 1707-1708 pp. уся територія Червоної Русі контролювалася коронною армією А.Сенявського, яка була підкріплена Київським і Білоцерківським полками Гетьманської України.
Як дослідили Ф.Галійчук та Б.Барвінський, діяльність гетьмана України в еміграції П.Орлика також була пов'язана із західноукраїнськими землями. У березні 1722 p. він здійснив таємну подорож із Кракова через Коморно і Ходорів до Галича. Звідти через Угринів під Станіславом гетьман дістався до Покуття. Далі його шлях проліг до турецького кордону. Гетьман мав на меті дістатися Стамбула й провести там переговори щодо подальшої боротьби з Росією. Деякий час у Станіславі мешкали дружина Орлика Ганна з доньками.
Після першого поділу Речі Посполитої, який стався в 1772 p., майже вся територія Руського (без Холмщини), Волзького та західних районів Волинського і Подільського воєводств потрапила під владу Австрійської імперії. Габсбурзький уряд штучно об'єднав українські землі з польськими, Східну та Західну Галичину в єдине "Королівство Галіції і Лодомерії" з центром у Львові. Цікаво, що Австрія виправдовувала свою окупацію українських земель Галичини особливим меморіалом під назвою "Вивід прав угорської корони до Червоної Русі і до Поділля, так само, як чеської корони до князівства Освенціма й Затора". Історичне право династії Габсбургів на частину Західної України обґрунтовувалося тим, що колись ці землі протягом певного часу належали Чехії та Угорщині, корони яких згодом перейшли до австрійського імператора.
"Попід тоті полонини густі буковини", - співається в одній із українських пісень. Більшість вчених переконана в тому, що назва "Буковина" походить від назви "буковий ліс". Саме цей вічнозелений ліс вкриває значну територію між річками Серет і Прут, а також на північ від села Ілібока. Буковина обіймає частину Карпат, Підкарпаття й Покутсько-Бессарабської височини, які розташовані між Головним Карпатським хребтом і долиною Дністра на українсько-румунському прикордонні.