У січні 1764 p. Катерина II наказала К.Розумовському прибути до Санкт-Петербурга й під загрозою кари за "зраду" примусила його зректися гетьманства. 10 листопада того ж року вона видала указ про утворення замість старшинського управління Малоросійської колегії на чолі з графом Петром Рум'янцевим. А указом від 17 листопада призначила "главным малороссийским командиром" генерал-губернатора.
Остаточно ліквідувавши інститут гетьманства в Україні,[2] Катерина II передала новопризначеному генерал-губернатору П.Рум'янцеву "секретну" інструкцію щодо управління краєм. У ній, зокрема, пропонувалося припинити переходи селян всіма "удобовозможными способами", розмежувати функції "перепутанаго и перемешаннаго там правлення воинского с гражданским", пильно наглядати за економікою та сприяти збільшенню податків з населення. Для успішного виконання всіх цих завдань генерал-губернатор зобов'язаний був "искусно изворачиваться" та "иметь и волчьи зубы, и лисий хвост". Проте оцінювати інструкцію однозначно негативно, як це інколи робиться в історіографії, було б, на наш погляд, неправильно. Адже в ній були також вимоги про обмеження розкрадання казенних прибутків і земель (п.5); перевищення вивезення товарів над їх ввезенням; заміну "грошової" торгівлі сіллю з Туреччиною натуральним обміном[3] (п.6); збереження лісів (п.9); поліпшення і розширення водних шляхів (п.11) тощо. Хоча всі ці заходи й планувалося здійснювати в інтересах не стільки населення, оскільки в загальноімперських і фіскальних, вони мали певною мірою позитивно вплинути на розвиток господарства України.
В цілому ж, наголосимо на цьому ще раз, у ставленні Катерини II до суспільно-політичного устрою в Україні виявлялася її великодержавна, колоніальна політика, спрямована на поступову русифікацію корінного населення. Вона хотіла, щоб місцеві жителі "обрусіли і перестали б дивитися, неначе вовки в ліс". Скасовуючи ж уряд гетьманства, вона прагнула одного: щоб і цей час, і сама назва "гетьман" зникли назавжди. Цікаво відзначити, що син останнього гетьмана - сенатор О.Розумовський (1748-1822 pp.) - також був прихильником русифікації національних регіонів Російської імперії.
В часи Руїни на великому лівобережному просторі багато міст, містечок і сіл було зруйновано. Замість білих чистих осель залишилися купи попелу та обдерті чорні димарі. Гетьман Іван Самойлович активно шукав матеріальної підтримки від Московії, внаслідок чого дедалі глибше залазив у кабалу. Українська Церква нерідко виступала проти такого "нерівного" зближення, не очікуючи від нього жодного добра, а хіба що обмеження власних прав і привілеїв. Гетьман потроху усував "неспокійне" духівництво.
2
Формальним приводом (окрім політичної причини) до цього послужило подання К.Розумовським від "імені" українського "шляхетства" безпосередньо імператриці "прошенія" про спадковість гетьманського титулу в його роду. Цей вчинок страшенно налякав Катерину II, і тому вона примусила брата колишнього фаворита Єлизавети Петрівни взагалі відмовитись від гетьманського "уряду".