Отже, можна констатувати: на 60-ті pp. XVIII ст. найчисельніши-ми групами серед сільського населення стали приватні й монастирські посполиті. Враховуючи той факт, що з кінця 20-х pp. монастирська велика земельна власність, її набуття починають обмежуватися центральними та місцевими органами влади, потенційні можливості духівництва безперервно збільшувати кількість селян зменшуються. Значно падає відсоток дворів у рангових, магістратських, ратушних і вільних військових маєтностях. Фактично зникають такі проміжні групи людності, як "захребетники" та "городники". Водночас на Слобожанщині формується нова суспільна категорія - однодворці. Набувають чіткішого юридичного визначення підсусідки, бурлаки. Помітне зростання ролі найманої праці в народному господарстві свідчить про якісні базисні зрушення в соціальних відносинах і економіці обох регіонів.
Особливе юридичне місце в тогочасному суспільстві посідали міщани. Міста Лівобережжя та Слобожанщини розподілялися на кілька типів. Частина з них користувалася магдебурзьким правом. Такі міста вважалися привілейованими й мали свої самоврядування, судочинство, податкову систему, право на володіння землею, певні пільги для населення щодо ремесла й торгівлі. В іншій групі міст було управління ратуш, отже, магдебурзьке право не діяло. Ці міста значною мірою залежали від старшинської адміністрації. Більшість містечок із розвинутими ремеслом і торгівлею взагалі не мала власного управління.
В досліджуваний період у Гетьманщині нараховувалося близько 200 міст і містечок, в яких жило до 6% усього населення регіону, на Слобожанщині - близько 10 міст. У 60-х pp. XVIII ст. в містах Лівобережжя (без Полтавського і чотирьох сотень Миргородського полків) мешкало понад 59 тис. чоловік, Слобожанщини - близько 22 тис. (7,14% усього населення краю). Особливо інтенсивно розвивалися ті міста, які лежали на зручних і вигідних торговельних шляхах - "трактах" - і ставали центрами великих землеробських районів. У них мешкали робітні люди ремісничих цехів, промислів, мануфактур. Окрім того, в містах жила значна кількість селян і козаків, а також старшини та духівництво. Міщанами вважали, головно, ремісників, дрібних торговців і домовласників.
Права і обов'язки міщан перед міською владою чи можновладцями, в залежності від яких ті перебували, визначалися виданими різного часу царськими грамотами, гетьманськими універсалами, указами Сенату і т.ін. Так, у 1754 р. Генеральна військова канцелярія повідомила, що "права и привилеи, и свободы", а також повинності міщан Чернігова, ще "от королей польских надание", підтвердили пізніше російські царі Олексій Михайлович, Іван і Петро Олексійовичі, практично всі українські гетьмани, починаючи з Б.Хмельницького, чернігівський полковник П.Полуботок. У 1706 p. гетьман І.Мазепа видав універсал на "давние магистратовые меские" права київським міщанам, незважаючи на те, що їх уже підтвердили жалувані грамоти 1654,1677,1699 й 1700 pp. У 1733 p. Сенат опублікував указ "о содержании киевских мещан при прежних правах и волностях и о не высылке ни в какие наряды кои имеет быть из Малой России".
Міщанин
"Генеральне слідство про маєтності" 1729-1730 pp., розмежовуючи "поспільство" на селян і міщан, характеризувало останніх як тих, що виконували земську службу.
В усіх великих містах ремісники об'єднувались у цехи. Права цехів і статус ремісників найчастіше визначала старшинська адміністрація. У 1709 p. гетьман І.Скоропадський видав універсал переяславським війтові й міщанам на права цехам ковалів, музикантів, теслярів, мельників та ін., де зобов'язав "прислушать іх некому иншому тилки до ратуша". Д.Апостол ковальский цех Ніжина віддав у розпорядження військовій артилерії (1730 р.). Подібного роду універсали видавали й полковники. Наприклад, у 1709 р. характер роботизн" цеху кравців визначив прилуцький полковник Г.Ніс.
Воднораз станові права міщан у цілому не було чітко визначено, тому вони не регламентувались. У деяких містах вони мали свою специфіку, яка часто-густо залежала від сваволі гетьманського правління й державців.
У 1749 р. царський уряд порушив перед Генеральною військовою канцелярією питання про те, кого можна вважати міщанином, які його права та обов'язки. По роз'яснення з цього питання Генеральна військова канцелярія звернулася до адміністрації в полках. Дуже цікавою в цьому зв язку є відповідь-"рапорт" Прилуцької полкової канцелярії від 24 жовтня 1749 р. На думку старшин цієї канцелярії, міщанином міг називатися той, хто живе в містах і містечках "малороссийских" і підпорядковується ратушам або магістратам, які мають жалувані грамоти, "особих урядников, яко-то войтов, бурмистров, райцов, писаря и протчих чинов". При цьому підкреслювалося, що міщан треба відрізняти від людей "простого стану, яко-то слуг поданих владельческих, положа им навязку (обов'язок, повинність - авт.) большую, нежели простому тяглому человеку". Крім того, ремісникам і різного роду "промысленным обывателям", котрі мають у містах і містечках свої двори, "торговыя промысли и сидят с большими и мелкими товарами в лавках или не имеют лавок", їздять торгувати по інших містах, також "должно быть мещанами, яко подсудственним особому над ими управлению".