Выбрать главу

XXI

Але вертаюсь до тії хвилини,

Як я ввійшов. Колега мій устав

Мені назустріч; це був тип людини

Приємної, таких я зустрічав

Раніш чимало дома щогодини.

Ласкавий, простий, він не мав об'яв

Бундючності або пихи нудної,

Часом ознаки вченості тупої.

XXII

Я привітавсь одною з наших мов,

Чоло схиливши в чемному уклоні,

Він щось сказав, до мене підійшов,

Простягши на привіт свої долоні,

Та й запросив сідать, і от, немов

Два друзі, ми посіли на ослоні

Прегарному, й розмова почалась,

Та спершу все була чудна якась.

XXIII

Побачивши, що годі зрозуміти

Йому мене, як і мені його,

По тому, як ми спробували вжити

По дві-три мови з засобу свого,

Він догадався, як йому зробити,

Щоб знати місце вродження мого.

Він оді йшов і знов передо мною

Край столу став із мапою земною.

XXIV

Раніш я з Марса Гею розглядав

І міг пізнати кожну тут країну.

А він ось як тоді мене питав:

На мапі вказував якусь місцину,

Тоді на мене вказував, мов ждав,

Що я себе признаю за людину

З тії країни, тільки ж я довів,

Що родом я зовсім не з тих країв.

ХХV

Він дивувавсь, як бачив я, над міру,

Що я ніде не міг свій край пізнать,

Уже, здається, певну недовіру

В очах його було для мене знать,

І я боявсь, чи не було заміру

У його, щоб зовсім мене прогнать.

Але я розв'язав його вагання,

Хоч викликав страшенне здивування.

XXVI

Якось на стіну глянув я в куток

І враз побачив, що мені робити.

Була там мапа: сонячний гурток —

Воно само, планети й сателіти.

Я Марса рідного пізнав кружок,

Бо знав положення його орбіти.

Я ткнув на Марс, тоді на себе ткнув,

А в знак того, що так, іще й кивнув.

XXVII

Мій астроном підскочив аж до стелі,

Немов його сто вольтів припекло.

Геть збив якісь прилади та моделі,

Що аж посипалось побите скло;

А я побачив карту Сквяпареллі,

Де Марса намальовано було,

Підбіг до неї й показав на точку,

Де був мій край, де був я в сповиточку

XXVIII

Він ще не міг повірити мені,

Що міг я тут зненацька опиниться,

В такій далекій живши стороні;

Була для його в цьому таємниця.

«Соmment? сomment?[1]» — шептав він як у сні.

Я зрозумів те слово як годиться,

Підвів до вікон і вказав між ґрат

На місце, де стояв мій апарат.

XXIX

Він зрозумів і враз прийшов до тями,

Лице його зробилося ясне.

До мене він схиливсь, обняв руками

І довго, довго цілував мене.

Тоді ми вдвох, озброївшись чарками,

До столу сіли й там вино смачне

Пили, і хоч сиділи ми без мови,

Були тут певні вправи язикові.

XXX

І от я став у його жити й там

Доволі мав і пити й попоїсти.

Господар мій — зовуть його La Flamme[2]

Просив мене на довший час осісти.

Хоч зіставатись довго так гостям

Не слід, але всі люде егоїсти,

І я зіставсь. Я ж тут чужий усім,

А де знайду такий гостинний дім?

XXXI

На півгорі, як із тії вершини

Зіходити, колега мав шале;

Він там проводив вільнії хвилини,

І примостив мене він там не зле,

Учив мене, немов дитя мале,

Почавши з А, одної з мов, тієї,

Що легшої нема на цілій Геї.

XXXII

Та мова не народна й не жива,

А може здатися цілком живою.

її одна створила голова,

Щоб легко розумілись між собою

Народи всі. Вона ще тут нова,

Але пройшла вже з славою гучною

По всіх краях; її приймає всяк,

Як згоди всіх та як братерства знак.

XXXIII

Та мова штучна, та ні в одній мові

Так тісно не сплелися у одно

Слова й думки в гармонії чудовій;

Тут слово кожне чистеє зерно.

Нема в їй місця зайвій тій полові,

Що в наші мови вмішана давно.

Вона гнучка, дзвінка й ортологічна.

Хоч для поетів трохи анемічна.

XXXIV

Але вже про поетів я мовчу,

Поетам-бо не ввесь же світ зажерти,

Хай рідну мову кожний досхочу

Калічить і мордує хоч до смерти;

А зверхпоетів я вже й не лічу,

Бо їх футуристичні крутоверти

Не більше потрібують людських слів,

Як соло та дуети для котів.

XXXV

Про футуристів та про їх «поези»

Згадав я, та нехай їм «Музагет»!

Поки росте гнучка лоза й берези,

Не буде без заплати зверхпоет.

Але мене вже кличе дух тверезий,

Щоб розгортав я далі свій сюжет.

Отож, опанував я есперантом,

Цим штучним, трохи блідим, діамантом.

XXXVI

За тиждень я й колега астроном

Про все вже розмовляли між собою

І, посідавши в хаті під вікном

Або в садку під липою рясною,

Вели розмову; а як сонце, сном

Знеможене, сідало за горою,

На вежу йшли і, стежучи зірки,

Ще довго розмовляли залюбки.

XXXVII

Цікавивсь він планетою моєю,

І я йому про все розповідав;

А він мені відомості-про Гею

Подав докладні: дещо я списав.

А потім ближче запізнався з нею,

Бо що побачив сам, а що читав,

І в дальшім розвитку мого сюжету

Я вам поняття дам про цю планету.

Розділ другий

Автор кидає сумний погляд на сучасне становище Геї. Кілька уваг про віру й світогляд її народів та про їх моральність. Хижацтво деяких з їх зао-хочується сваркою народів. З цієї нагоди баєчка для дітей і апострофа для дорослих. Що дає надію на кращі тут часи.

I

Поживши довго на планеті цій,

Я надививсь на всі її народи,

І все скажу, що є в душі моїй,

Не боячись образи й недогоди.

Скажу найперше, що давніших мрій

Про те, що люде тут краса природи,

Не стало хутко; розійшлись як дим

Під подихом холодним життьовим

II

Дивлюсь на їх і вже не маю сили

Любить їх так, як перше був хотів,

Коли я бачу, що вони зробили

З своїх для щастя створених країв,

Де часто від колиски до могили

Не мають люде двох веселих днів,

Живуть не впоєні життя красою,

Навряд чи й сонце бачуть над собою.

III

Їх ватажки, як вірить їх словам,

Рятують люд, недолею прибитий,

Але з своїх теорій та програм

Уміють тільки пекло тут створити.

І творять щиро, всім своїм життям,

Воно вже скрізь, куди не позирни ти.

Слухняні ж маси темної юрби

Ідуть за тими, хто самі раби.

вернуться

1

Як, яким чином? (Фр.)

вернуться

2

Прізвище, буквально означає: полум'я (фр.).