Выбрать главу

Тутешні люде ідола створили.

ХХV

Якось я бачив тут представника

Народу, що душив усі народи,

А сам тепер у ролі жебрака

Без прав життя, без хліба й без свободи.

І от той пан не стільки наріка

На всі страшні в його краю пригоди,

Як журиться, що земляків ярма

На шиї в інших більш уже нема.

XXVI

А той народ безправний, напівдикий,

Під батогом шалених ватажків,

Гадає все, що він народ великий,

І преться на народи всіх країв;

Під гук гарматний, під звірячі крики,

Він робить з їх таких, як сам, рабів,

І там, де він проходить сараною,

Лишає всюди пустку за собою.

XXVII

Це той народ, що пишно обіцяв

Вести народи інші в царство Боже,

Що більш, ніж інші, правду покохав,

Що ніби всім спізнать її поможе,

Що всі чужі народи плямував,

Як кривди вічної кубло негоже,

Оце ж він слово вже прорік нове,

Бо нищить і руйнує все живе.

XXVIII

Нещасний звір, у пітьмі безпросвітній

Блукав він довго, цілії віки,

І кожний огник думки непомітний

Гасили в йому власні ватажки.

Замість просвіти — учень малолітній —

Він на поживу мав самі байки;

Йому тим часом брак картоплі й жита

Сто кінських сил додав до апетита.

XXIX

І от тепер пророк од сатани

Йому новую віру провіщає:

Ти цар землі, то все собі тягни,

Що бачить око й де рука сягає.

І всіх чужих країв гаї й лани

Твої, бо власності ніде немає.

І пам'ятай, що тільки в світі й є

Одна святиня — черево твоє.

XXX

І він тепер, на жертву тій святині,

Вбиває все, що дав їм людський дух,

І непокірних звірові-людині

Кладе під ніж і ставить під обух.

А хто ж нещасних крик почує нині?

Чужі народи? Кожний з їх оглух:

Не вчує й не пошле злочинним кари,

Бо в кожного свої рахунки й свари.

XXXI

Сліпі народи, чи не видно вам,

Що ви й самі вже стали край безодні,

Що, може, завтра пустка буде там,

Де ви пишаєтесь іще сьогодні?

Глядіть, щоб не стоптав ногою Хам

І вашу волю й святощі народні,

Поки ви гризетеся, як хорти,

Та брата брат бажає знемогти.

XXXII

Чи то ж усім не вистачить свободи,

Щоб так її ділити на пайки?

Чи вічно мусять буть раби-народи

Та ще, крім їх, народи-хижаки?

Вам треба поділити землі й води?

Діліть, але не будьте як вовки,

Що, пай бажаючи дістати грубий,

Найвищим аргументом мають зуби.

XXXIII

Чому, народи, ви не школярі

Малі, а я не вчитель ваш старенький?

Я залюбки складав би дітворі

Такій, як ви, моральні побрехеньки.

Одну з таких, хоч ви вже й застарі,

Подам я тут, бо зміст її куценький.

Вона сюжетом давня, як цей світ,

Та пожиточна для дитячих літ.

XXXIV

«Гуляючи над ручкою під гаєм,

Побачила шкодлива дітвора

Хорошу пташку — Ми її піймаєм!—

Кричать. Та кожний до свого двора

Її забрати хоче, і звичаєм

Хлоп'ячим б'ються; з ліса ж визира

Страшна Мара, а вийшла — всіх поїла,

Вони й незчулись, пташка ж полетіла».

XXXV

Народи Геї! Нащо вам дала

Природа все найкраще, все найвище?

І нащо геній вам? Щоб воля зла

Ваш світ перетворила в кладовище?

Віків багато людськість тут жила,

І все ж од звіра ви не одійшли ще,

Бо всяк гадає, що його сусід —

Найкраща страва на смачний обід.

XXXVI

«Най я живу, а інше все погине»—

Боюся я, що тут це гасло всіх.

Завдання поступу? — Мабуть, єдине

Підбити всіх, як ворогів своїх.

І всі кують кайдани всім, і плине

Річками кров, але те все не гріх,

То способи почесної роботи

Для краю, — кажуть їхні патріоти

XXXVII

«Все йде на краще в кращому з світів»,—

Сказав тут хтось. Утішна це заява,

Та тільки я побачити б хотів,

Де краще те, в чому тут честь і слава.

Чи в тому, що багнетами катів

Будується святої волі справа

І в'яне все життя, як мерзлий цвіт?

Е, ні, не до смаку мені цей світ…

XXXVIII

Та, часто дивлючися, в ніч погожу,

На незчисленні ті зірок рої,

Я серцем відчуваю Душу Божу,

Що шле в простір вібрації свої.

І вірю, що хоч силу їй ворожу

Створили тут, все ж царство не її

Колись тут буде, й кращий вік настане,

Бо люде й тут — небесні громадяне.

Розділ третій

Автор розповідає, як він схотів одвідати велику робочу республіку, як він перейшов її кордон, якого товариша він там зустрів і які мав з ним повчаючі розмови. Несподіваний наслідок товариського поцілунку. Автор іде відвідати селянську хату.

І

Тепер я хочу розповісти вам

З своїх мандрівок деякі пригоди.

А треба вам сказати, що я сам

Схотів побачити краї й народи;

Бо краще вірити своїм очам,

Аніж чужим, і більше в тім вигоди

Для повісті й для самого мене,

Що я зробив по цих краях турне.

II

А ще до здійснення того заміру,

Щоб мати ширші кола до розмов,

Я кілька місяців поклав на щиру

Роботу вивчення народних мов.

А як побачив, що вже певну міру

Знання придбав, у ширший світ пішов.

Я висновки вражінь безпосередніх

Уже подав у строфах попередніх.

III

Тепер же я вам дещо розповім

З того, що бачив я на власні очі.

Мене з початку в світі цім новім

Цікавили республіки робочі;

Хотів же бачить я передусім

Ту, що з країв холодної півночі

Геть простяглась далеко в теплий край.

І я сказав собі: туди й рушай.

IV

І вирушив. Я зовсім не бажаю

Писати про пригоди всі свої,

Що мав я, їдучи до того краю,

Куди тягли мене думки мої,

І право я собі застерігаю

В цій повісті — скорочувать її.

Скажу я тільки, що без перепони

Я переїхав тут усі кордони.

V

Останній же кордон то був не так,

Як я гадав, легкий до переходу.

Коли б не стрівсь мені один «земляк»,

Зробив би я [собі] велику шкоду.

Та напутив мене він, що і як

Мені зробити, щоб, мовляв, у воду

Не лізти, не спитавшись, де там брід.

Ті вказівки я виконав як слід.

Які — скажу. Але прелімінарний

Зроблю я відступ. Бачте, річ така:

В тому краю існує спосіб гарний,

Як краще відрізнить робітника

Від буржуя. В тім краї кодекс карний

Буржуям смерті присуд виріка.

Відколи там життя ввійшло вже в норму,

Робітники всі мають уніформу.