— Ти не гнівайся, що я так сказала... Ти був закоханий у Марту, правда? — Максим побачив, як у Ганнусиних карих очах потонули дві зірочки. — Скажи, правда?.. Або не треба...
— Марти вже давно нема, Ганнусю...
— А любов залишилася?
— Тепер я думаю про тебе, — прошепотів Максим.
— І я... про тебе...
— Але ти не пишеш про це в своїх листах...
— Ти їх неуважно читаєш...
— Я перечитую їх по сто разів, Ганнусю!
— Виходить, ти ще не вмієш читати моїх листів...
— Я навчуся...
Юрасик не витерпів, підбіг до сестри і шарпнув за кофту:
— Я додому хочу, молока хочу, а вони: «любов, любов, листи, листи...» Як розкажу мамі, то вона тобі...
— Ах ти ж шпигун! — Максим узяв за руку Ганнусю. — Тікаймо!
І вони побігли з кургану в гущавину сосон.
Та від Юрасика ніхто не сховається, бо він, якщо вже хоче знати Максим, не шпигун, а розвідник. Юрасик плазом пробирався по їх слідах, тримаючи напоготові два автомати, пістолет, і ще три гранати було за поясом його мундира з погонами майора...
— Ага! — вигукнув неперевершений розвідник. — Бачу! Цілуєтесь! А я мамі розкажу!
Сосни зашелестіли, і стало тихо-тихо...
22
«Я призналася Максимові, що кохаю його. Мене ніхто не вчив цих слів, вони самі звідкись узялися. Марійка сказала, що про любов не треба говорити хлопцеві. Чому не треба, якщо мені хочеться, щоб він знав? Якби люди завжди говорили про те, що думають, то було б легко жити на світі».
Велике діло реклама.
Досить було місцевим агентствам Аерофлоту в обласних і районних центрах повивішувати на фанерних щитах оголошення: «Літайте літаками Аерофлоту» чи «Швидко, зручно, вигідно», як, здавалося, весь Казахстан пересів на літаки, ігноруючи машини, коней, віслюків, верблюдів і все інше, що могло везти: Літаки місцевих авіаліній — невибагливі роботяги — не вимагали особливих аеродромів, оснащених найновішою навігаційною технікою. Все було гранично просто: поблизу міста чи села відмежовували прапорцями шматок степу, ставили маленьку хатину (диспетчерський пункт) з радіостанцією, відкривали касу і — будь ласка — летіть на всі чотири сторони.
Висушений степ у літні місяці не поступався міцністю перед гудроном, залізобетоном і найвищими марками цементу, і лише піщані або снігові бурі порушували розклад руху літаків. Та сьогодні день видався тихий, і Талди-Курганський аеродром був відкритий. До рейсу на Алма-Ату залишалося ще зо дві години, і вся багаточисленна рідня Берика Джусуєва, розташувавшись просто на аеродромі, пила традиційний кок-чай. Звичайно, що до чаю був беш-бармак і холодна баранина. На килимі сиділи Берик з Юрасиком, аксакали й поважні гості. Юрасик не розумів, про що вони говорили, але по очах батька й дідуся відчував, що слова були добрі. Два тижні пробув він у невеличкому аулі серед цих людей, і тепер йому було жаль розлучатися з ними і особливо з бабунею. Він уже ніколи, напевно, не забуде, як вона просиджувала коло нього ночі. Вони розмовляли, не розуміючи одне одного, лише пісні, які співала йому бабуся, розумів Юрасик.
І ще згадує він, як їздив з дідусем у степ до отар. Дідусь посадовив його поперед себе на коня, і вони поїхали... Дідусь розмовляв трохи по-російському, Юрасик по-українському, і їм було добре. По дорозі на пасовиська дідусь зупинявся біля юрти чабанів і показував їм свого онука. Їх частували й притримували стремено, коли дідусь сідав на коня... Повертаючись додому, вони знову зупинялися в чабанів — так велів звичай.
Остання зупинка була в юрті старого Габіта, високого й сивого. Він нагадував Юрасику діда Опанаса Заклунного. Чабан і всі, хто був у юрті, уважно слухали дідуся, який, очевидно, розповідав про Юрасика і його батька, бо вловив кілька разів ім’я «Берик». Потім Габіт узяв двострунну домбру і заспівав. Пісня була сумна, бо жінки плакали, а потім вони усміхалися й цілували Юрасика.
— Про що співав аксакал Габіт? — запитав Юрасик дідуся.
— То була пісня про твого батька, — відповів онучку, — про нас усіх... Акин співав про те, як молодий джигіт Берик поїхав на війну захищати Вітчизну, як відважно бився з ворогами, як попав у полон, і українську жінка Марина врятувала його від смерті... Потім джигіт знову пішов на війну, попав у неволю, але любов і там урятувала його... Він повернувся на Україну, де чекали його дружина і син Юрасик... Так побраталися наші степи і народи — співав акин...
Юрасик чув пісні про Чапаєва і Щорса, але ніколи не думав, що може бути пісня про батька... Добре було б переписати слова і прочитати їх у школі: хай усі знають, який тато в Юрасика Джусуєва...