— Ні.
— А тебе він любить?
— Не знаю...
— Марто, ти все це вигадала. Запорожний давно тебе забув...
— Ну то й що? Я не забула.
— Ти — божевільна. Якби він любив тебе, то не одружився б з Яриною. Невже ти не. можеш збагнути цієї істини? — переконував Сергій.
— Я все розумію, але... ти не розумієш, Сергію... Я люблю його.
— І все? — посміхнувся Кортунов.
— І все...
Сергій поклав у чемодан піжаму й бритву.
— Гаразд. Я поїду. А ти, Марто, подумай. Ось тобі мій телефон. — Кортунов на аркушику з блокнота написав пароль і номер. — Якщо... передумаєш — подзвони вранці... Я дуже хочу, щоб ти подзвонила, Марто. — Сергій потиснув їй руку. — Я люблю тебе... Ми могли б бути щасливими з тобою... Якщо ж не подзвониш, то... ще буде... крім тебе, одна нещасна людина на світі... Ех, Марто, Марто...
...Лєра прибігла пізно ввечері:
Боялася,,що не застану вас. З роботи відпросила ся... Ой, які плаття?! Це ти купила? Можна, я приміряю... Як на мене пошите... О боже!.. А де Сергій?
— Поїхав.
— Без тебе?
— Умгу.
— А ти чому не поїхала?
— Так...
— -А коли будете розписуватися?
— Ніколи...
— Що?! От дурна, боже, яка дурна! Посварилися?
— Ні... Я колись тобі розкажу, Лєро... Слухай, у вас на роботу можна влаштуватися?
— На пошту? — закліпала нафарбованими віями Лєра. — Хоч сьогодні. Беруть з руками й ногами.
— Влаштуєш?
— Звичайно... І це гарне платтячко...
— А за скільки квартиру можна найняти? — запитала Марта.
— Я не знаю... А ти житимеш у нас.
— То давай поїдемо, Лєро.
— Зараз? Ну, давай! Речі складати... Батько в мене хороший... Тимоша... В получку, правда, п’є і... трохи лається з мамою... Ми, коли він вип’є, будемо ходити в кіно, поки повернемося, то він уже буде пробачатися перед мамою... Все забрала, нічого не забула?
...Вранці в Мартиному номері розривався телефон. Огрядна прибиральниця нарешті підняла трубку:
— Ну?
— Марто! Марто, дорога моя...
— Я тобі не Марта! — відрізала прибиральниця. — Кого треба?.. Так, це сорок восьмий номер... Виїхала ще вчора... Нічого не залишила... Ні, почекай, записка на столі лежить... Зараз прочитаю. Слухаєш? Написано: «014, Беркут, додатковий 16—19, Кортунов». Всьо...
* * *
«Начальнику Ольвіопільського райвідділу
міліції капітану Осадчому М. К.
від дільничного міліціонера М. Магура
Рапорт.
Цим доповідаю, що в зв’язку з одруженням з Настунею прошу надати мені триденну відпустку для весілля. Прошу відпустити на весілля моїх товаришів і запросити командний склад для присутності в щасливий день мого життя.
М. Магур».
Резолюція: «Дати тов. Магуру п’ять діб для весілля. Укомплектувати оперативну групу з друзів М. Магура для участі в торжествах. Групу очолю я. Начгоспу придбати подарунок Настуні Сторожук і Магуру у вигляді шафи або ліжка й тумбочки. Подарунки доставити на місце урочистої пригоди.
М. Осадчий».
* * *
«Начальнику Ольвіопільського райвідділу
міліції капітану Осадчому М. К.
від дільничного міліціонера М. Магура.
Рапорт.
Цим доповідаю, що весілля закінчилося благополучно. Після вашого від’їзду оперативна група й гості посадили на згадку парк біля контори лісгоспу Степового, щоб ріс на щастя народу і для поезії життя.
М. Магур».
* * *
На осінь Ярина з сином перебралася у Вигонівське лісництво. Приїхала, рятуючи себе від печальних дум і вагань. Але й тут вони не полишили її. Був поруч Іван, вічно заклопотаний, але уважний до неї і сина, був пристойний будиночок і якесь господарство, та не було спокою Ярині. Не могла вона звикнути до безлюддя, одноманітності й примітивності свого існування: сніданок — Іван іде на роботу, обід — його нема, вечеря — прийшов, полягали спати, і знову те саме. Правда, Іван засиджується ночами над книгами... Він — сам. І вона — сама. Все відомо, все переговорене, з півслова розуміють одне одного, могли б жити і німими...
Яринка виросла серед роботящих людей, але таких, як Запорожний, вона не зустрічала. За рік, який прожила на Овечому й тут на Вигонівському, вона завжди бачила Івана за роботою. Навіть коли вони гуляли в степу, він виривав бур’ян на лісових просіках — так і ходив зігнутий в три погибелі.
— Тато ховається! — кричав Михайлик.
Сьогодні неділя. Після обіду все-таки дозволив Запорожний людям відпочити. Дав машину, і дівчата поїхали в Степовий. Хотіла з ними і Яринка, але Іван прийшов зі степу, коли вже нікого не було. Парамон чистив коня — теж збирався на хутір.
— Погано буде нам без Артуя, Іване Трифоновичу, — сказав Парамон Запорожному, — але... треба...