— Добре тобі було із золотою медаллю, — відказав Максим, — а мені дісталося.
— На який же тебе факультет зарахували? — спитав Запорожний Максима.
— Ми з Ганнусею на лісовий... Разом будемо, Іване Трифоновичу.
— Я дуже хочу, щоб ви були разом... завжди... Їдьте... Будемо чекати на вас... я... люди... і Гілея... Машину вам дати?
— Ні, ми ще з Максимом у Каховку поїдемо... до тата... Він ще не бачив Максима... Нас Берик відвезе.
Запорожний провів їх на подвір’я. Сонце вже викотилося з-за кургану й полоснуло променями по вершечках двох Мартиних ялинок.
* * *
Лобан зустрів Запорожного в конторі й відвів убік:
— Чув? Дружка твого, значить, у відставку. Отак, Запорожний, не на ту карту ставив, — розпливлося в масній посмішці одутлувате обличчя Лобана. — І до конференції не втримався... Діалектика... Чого мовчиш?
— Лобан, мені дуже гірко, що я... живу з тобою на , одній землі, — відповів Запорожний і пішов у зал.
За столом президії він побачив спокійного Романа Мірошника, Колишева, осторонь, край столу, сидів секретар обкому партії Старченко, щось писав. Лобан сів у центрі стола.
— На нашому пленумі ми розглянемо стан підготовки до жнив, — сказав Мірошник, — і організаційне питання.
— Спочатку організаційне, а потім про жнива, — підправив Старченко. — Дозвольте по першому питанню мені.
Старченко вийшов до трибуни:
— Довгий час працював у вас першим секретарем райкому партії товариш Мірошник...
— Довгенько, — кинув Лобан і почервонів.
— Обласна партійна організація, як і ви, добре знає цього талановитого керівника і принципового комуніста. Бюро обкому вирішило просити вас, товариші, відпустити Романа Олексійовича.
— Куди?
— Це неправильно!
— Хай ще у нас попрацює!
— Справа в тому, товариші, — провадив далі Старченко, — що ми рекомендуємо Романа Мірошника секретарем обкому партії. Думаю, що ви зважите на наше прохання.
Зал вибухнув оплесками. Найголосніше аплодував Лобан...
— Отже, одноголосно? — Старченко обвів поглядом зал. — Спасибі. Нам треба обрати першого секретаря райкому партії. Які є пропозиції?
— Колишева!
— Колишева!
— Думаю, що ви правильно вирішили, товариші...
Лобан передав записку Мірошнику: «Поздоровляю Вас, дорогий Романе Олексійовичу! Завжди Ваш П. Лобан».
— А тепер, товариші, про жнива...
* * *
Катерина Власівна вже повиносила з хати речі, а Івана все не було. Вчора ж подзвонив і сказав, що вранці приїде... Може, на переправі затримався?
Жаль Катерині покидати свою хату, вік прожила в ній... А садок же який виходила! Наче на печаль цвіли весною абрикоси рожевим цвітом... Годі вже тої печалі. Ось приїде син, і зійде вона з материнського серця... Машина заскрипіла гальмами й зупинилася.
— А де ж Ваня? — схвилювалася Катерина Власівна.
— Захотів пішки по селу пройти, — відказав шофер, — самі розумієте, рідне... Можна вантажити?
...Іван ішов довгою-предовгою вулицею, наче по своєму життю, — все передумав, поки дійшов од Дніпра... Не пройдеш по ній назад, не вернешся в юність... Треба йти далі...
Високий паркан виріс перед Запорожний. Та це ж подвір’я Данила Праха. А он і він: Данило сидів на даху своєї нової хати і прибивав бляшаного коника... Михайлика не було.
— Ціп-ціп-ціп! — дзвенів чийсь знайомий до болю голос. — Ціп-ціп-ціп...
Запорожний не втримався і заглянув через паркан: на ганку стояла Ярина. Великий живіт випинався з-під її білого фартушка...
— Ціп-ціп-ціп...
* * *
— Оце, мамо, і є Овечий, впізнали? — показав Іван на ліси, на веселі хати і далекі кошари...
— Так це ж, сину, город, а була — пустеля... І дощик накрапає... Ліс хмари притягує...
— Була пустеля, мамо, поки ми не прийшли...
— А в яку ж ти хату мене повезеш, сину?
— Дивіться, мамо, де біля ганку ростуть дві ялинки, — там і будете жити.
— Он, сину, хата і дві ялинки... Та я вже була тут...
— Зараз, мамо, відчиню ворота...
Іван зайшов на подвір’я — на ганку стояла Марта.
— Ти? Марто!
— Я... Здрастуй...
— Здрастуй...
* * *
Ішов теплий весняний дощ...
На хутір, на степ, на кошари, на зелені ліси, — ...на Гілею.
НИКОЛАЙ ЯКОВЛЕВИЧ ЗАРУДНЫЙ
ГИЛЕЯ
Роман
Издательство «Дніпро»
(На украинском языке)
Редактор В. В. Хопта
Художник Д. Д. Заруба
Художній редактор В. С. Мітченко
Технічний редактор О. Г. Тализіна