Щодвадні вгору за течією Кансу вирушає корабель. Я вже зарезервував собі на ньому місце, а завтра перенесу туди валізи. За Порт-Романсом я не сумуватиму.
«Емпоротичний жирандоль» суне-пливе проти течії. Від часу, як ми два дні тому проминули Мелтонову Пристань, не помітно жодних ознак людського житла. Джунглі обступили береги річки, ніби суцільні стіни; ба більше — місцями, де водяна гладінь звужується до тридцяти-сорока метрів, вони повністю переплітають гілля у вас над головами. Саме світло тут жовте і густе, як топлене масло, проціджене крізь крони та лапате гілля дерев у вісімдесяти метрах над бурою гладінню Кансу. Я сиджу на іржавому бляшаному даху середньої пасажирської баржі і мружу очі, намагаючись розгледіти своє перше дерево тесла[32]. Старий Каді, який поруч струже якийсь патичок, чвиркнув крізь щербаті зуби у воду і розсміявся з мене. «Нє, так далеко в долішній течії вогняні дерева не ростуть, — пояснює він. — А якби росли, то ліс дідька б лисого так виглядав. Аби побачити теслу, треба спинатися на Розкрилля. А ми, падре, ше досі дощовими лісами пливемо».
Щодня по обіді ллє дощ. Правду кажучи, «дощ» — надто м'яко сказано, коли подумаєш про цей справжнісінький вселенський потоп, який щодня падає нам на голови, ховає собою береги і лупить по даху баржі з оглушливим гуркотом, уповільнюючи наш і без того черепашачий поступ, аж поки не з'являється враження, що ми взагалі стоїмо на місці. Так ніби сама ріка щодень стає дибки і перетворюється на вертикальний потік, прямовисний водоспад, яким судно повинно піднятися вгору, якщо мусить продовжувати путь уперед.
«Жирандоль» — старезний плоскодонний буксир, який тягне за собою п'ять барж, геть ніби мама, в поділ спідниці якої вчепилася обідрана дітлашня. Три дворівневі суденця транспортують пакунки різноманітного краму, який продаватимуть або й мінятимуть на щось інше на тих нечисленних плантаціях та в населених пунктах по берегах ріки. Дві інші пропонують таку собі подобу нічлігу для тубільного населення, яке подорожує Кансом, хоча в мене склалося враження, що деякі з їхніх пасажирів тут прописалися на постійно. Моє особисте ліжко — заплямований матрац і схожі на ящірок комахи по всіх стінах.
Після дощу всі виходять на палубу дивитися, як понад холонучою річкою здіймається вечірній туман. Тепер повітря спекотне і перенасичене вологою майже цілий день. Старий Каді говорить, що я спізнився для подорожі дощовим та вогняним лісами і не встигну проскочити повз неактивні дерева тесла. Що ж, подивимося.
Сьогодні туман схожий мені на душі померлих, що сплять під темним плесом річки. Останнє дрантя пообідніх хмар розсіюється у верхівках дерев, і в цей світ повертається колір. Я спостерігаю, як лісові нетрі переливаються барвами від жовтого хрому до прозорого шафрану і поволі вигорають спершу до вохри, а потім до умбри і, зрештою, — сутіні. На борту «Жирандолі» Старий Каді світить ліхтарі та канделосфери, що теліпаються на прогнутих балках верхньої палуби. Тим часом як джунглі, ніби намагаючись не програти в цьому змаганні, починають слабко фосфоресціювати вогниками-гниличками, і підсвічені ними сяй-пташки та різнобарвне павутиння перепурхують з гілки на гілку в темнішій, верхній частині крон.
Маленький гіперіонівський місяць сього вечора не проглядається, але ця близька до свого сонця планета летить у на диво захаращеному космічним сміттям просторі, так що поночі її небеса нерідко ілюмінують зорепади. От і сьогодні метеорів вродило рясно. І вибираючись на широкий плес, ми спостерігаємо над головами їхні яскраві сліди, що сплітаються докупи в цілі сузір'я. Це плетиво довго лишається на сітківці очей, і коли я понурюю очі до темної води, то бачу в її гладіні те саме оптичне відлуння.
На сході яскраво палає крайнебо, і Старий Каді пояснює, що то орбітальні дзеркала, які освітлюють декілька великих плантацій.
Надворі надто тепло, щоби вертатися назад до каюти. Я розгортаю тоненьку підстилку на даху баржі і спостерігаю за виставою небесних огнів, а внизу тим часом тубільці гуртуються сім'ями і заводять нав'язливих пісень говіркою, яку я навіть не намагався опанувати. З думок не йдуть далекі бікура, здіймаючи непогамовану хвилю бентежності.
Десь у лісі голосом наляканої жінки верещить якась звірина.
Нарешті на плантації Пересебо. Хворий.
Страшенно занедужав. Гарячка, аж усього трусить. Учора цілий день блював чорною жовчю. Злива оглушає. Всю ніч хмари в небі підсвічені з орбітальних дзеркал. Складається враження, ніби це горить небо. Пропасниця.
Про мене турбується жінка. Купає мене. Мені не соромно — я надто хворий. Волосся в неї темніше від більшості місцевих. Маломовна. Чорні, лагідні очі.
Господи, це ж треба настільки захворіти у такій далечині від дому.
. вона чекає пілглядає приходить з дощу навмисно в тонкій сорочкі спокутує зна, хто я такий пала шкіра підтонкою бавовною темні соски знаю знаю хто вони хто підгляда, тут чую їхголоси у ночі купають мене в труті палає думаютЬ я не знаю але я чую їх голоси за дощем коли крик припини припини припини де там тої шкіри вже, внизу все червоне я відчуваю дірку в щокі і коли відшукаю пулю, то виплюну геть геть agnusdeiquitolispecattamundi miserer nobis misere nobis miserere[33]
Господи, дякую Тобі, що порятував од недуги.
Сьогодні поголився. Сам доліз до душу.
Семфа допомогла приготуватися до візиту розпорядника. Я чекав на бурмила і грубіяна, бо саме такі працювали на току за вікном, але до мене завітав спокійний чорношкірий чоловік із трохи шепелявою говіркою. Охочий помогти. Я сильно переймався про те, чим розплачуватимуся за лікування, а він мене переконав, що не братиме ніяких грошей. Ба більше — він допоможе мені з провідником у гори! Сказав, що сезон уже добігає кінця, але якщо я стану на ноги за десять днів, то ми встигнемо проскочити через огнеліс і дійти до Розколини ще до того, як дерева тесла ввійдуть у повну силу.
Коли він пішов, ми трохи погомоніли із Семфою. Три гіперіонівські місяці тому її чоловік загинув від нещасливої пригоди під час збору врожаю. Сама вона походила із Порт-Романса і шлюб із Мікелем став для неї справжнім порятунком, тому назад вона вертатися не стала, а залишилася на плантації різноробом. Я її добре розумію.
Вона зробила мені масаж, і тепер я спатиму. Останнім часом мені постійно сниться матір.
Десять днів. За десять днів я буду готовий.
Перш ніж рушити в путь разом із Туком, я сходив на поля-матриці проститися із Семфою. Вона майже нічого не казала, але по очах я бачив, що вона за мною сумуватиме. Піддавшись спонтанному бажанню, я благословив її і поцілував у лоба. Поруч посміхався і кивав головою Тук. Із двома в'ючними гібридами ми розпочали свій шлях. Доглядач Орланді провів нас до кінця дороги і помахав нам на прощання, коли ми ступили на вузьку стежку, прорубану в золотавих хащах.
Domine, dirige nos[34].
Після тижня походу просіками — та якими там просіками?! — тижня походу непролазними нетрями жовтого дощового лісу, після тижня виснажливого підйому щораз крутішими відногами плато Розкрилля, цього ранку ми врешті-решт вийшли на кам'янисту ділянку, звідки відкрився краєвид на весь обшир джунглів позаду нас, аж ген до Дзьоба і Серединного моря. Заввишки нагір'я тут уже сягало всіх трьох тисяч метрів над рівнем моря, тому перспектива вражала. Попід ногами аж до підніжжя Розкрилля простягалася біло-сіра ковдра важких дощових хмар, але в їхніх прогалинах, розмотуючись у напрямку Порт-P. та надмор'я, виблискував ледачий Кане, прозирали хромово-жовті пасма лісу, яким ми йшли, і пурпурова латка далеко на сході, що, божився Тук, була нічим іншим як нижньою матрицею фіберпластових полів біля Пересебо.
32
Фантастичне дерево носить ім'я видатного сербського, згодом американського винахідника, інженера та фізика Николи Тесли (10.07.1856, с. Смилян, Лика, Хорватія, Австрійська імперія — 07.01.1943, м. Нью-Йорк, Нью-Йорк, США), який зробив непересічний внесок у становлення сучасної електросистеми і протистояв Томасові Едісону (1847-1931) у т. зв. Війні струмів із позицій використання змінного електричного струму. Власник понад 300 патентів переважно у сфері електро- та радіотехніки, винахідник багатофазних систем, виокочастотного трансформатора, синхронного генератора, асинхронного електродвигуна. Ім'я Тесли носять одиниця вимірювання магнітної індукції (Тл) та з 1975 р. премія міжнародного Інституту інженерів електротехніки та електроніки (IEEE). У суспільній свідомості заробив славу архетипового «навіженого науковця»: йому приписували винайдення «променів смерті» (Teleforce), технології створення летючих тарілок тощо.