Раптом у мене промайнуло осяяння.
— То нових дітей... нікого нового не буде, поки хтось не помре, — проказав я. — А ви зниклого товариша заміняєте, щоби зберегти П'ять дюжин і десяток?
У відповідь Дель знову промовчав, і я вирішив, що його тиша знаменує ствердну відповідь.
Схема досить-таки зрозуміла. Бікура дуже серйозно ставляться до своєї кількості у П'ять дюжин і десяток. Кількість людей у їхньому племені сімдесят осіб — саме стільки зареєстровано у списку пасажирів на посадковому катері, що зазнав тут аварії чотириста років тому. Таких збігів просто не буває. І коли хтось помирає, вони дозволяють народитися дитині, щоби замістити зниклого дорослого. Все просто.
Просто, але неможливо. Природа і біологія діють інакше. Окрім проблеми мінімальної популяції, є чимало інших дурниць. Попри складнощі у визначенні віку цих людей із гладенькою шкірою мені очевидно, що старших від молодших відділяє не більше десятка років. І хоча всі вони поводяться немов діти, їхній середній вік варіюється від 35 до 45 стандартних років. Де найстаріші? Де батьки, дядьки на сконі віку і неодружені тітоньки? За таких темпів усе плем'я постарішає приблизно в один і той самий час. Що станеться, коли вони всі сягнуть нерепродуктивного віку і надійде пора заміняти когось із членів громади?
Бікура ведуть нецікавий, малорухомий спосіб життя. І нещасливих пригод — навіть з урахуванням того, що їхнє селище розташувалося на краю Розколини — повинно бути мало. Хижих тварин тут немає. Сезонні варіації мінімальні, а кількість їжі майже не змінюється. Але навіть за таких умов просто неможливо, щоб за всі чотириста років їхнього існування в племені не було ані пошестей, не рвалася надто велика кількість ліан, з яких тубільці зривалися в провалля, або що-небудь інше не призводило до аномально високої смертності, якої з давніх-давен бояться всі страхові компанії.
Що тоді? Плодяться і розмножуються, щоби покрити різницю у своїй кількості, а потім знову повертаються до своєї асексуальної поведінки? Невже бікура настільки відрізняються від усіх і ні них типів відомих людських культур, що аж мають сезон парування, який настає тільки раз на кілька років або й цілий десяток? Або раз на життя? Сумнівно.
Я сиджу в халупі і розмірковую над варіантами. Один із них — це можливість того, що ці люди — довгожителі-рекордсмени, що зберігають репродуктивний потенціал упродовж більшого періоду свого життя, якщо не брати до уваги ситуацій, коли поповнюють кількість населення внаслідок нещасливих випадків. Але це аж ніяк не пояснює їхній приблизно однаковий вік. Та й механізмів, що пояснили б таку рекордну тривалість життя, немає. Найліпші ліки проти старіння, які вигадали у Гегемонії, дозволяють подовжити життя трохи більше як до ста стандартних років. Профілактичні заходи відтермінували розквіт сил майже до сьомого десятка (мого віку), але тільки клон-трансплантати, біоінженерія та інші витребеньки, доступні справжнім багатіям у Всемережжі, дозволяють займатися плануванням сім'ї у сімдесят і танцювати на власний день народження у сто десятий ювілей. Якби споживання коріння челми і свіже повітря плато Розкрилля справляли такий разючий ефект на старіння, все населення Гіперіона жувало би цю рослину, а на планеті ще пару сторіч тому побудували би власний телепорт, так щоби кожен громадянин Гегемонії з універсальною карткою планував би сюди свою відпустку й оселявся тут на пенсії.
Ні, логічнішим мені видається той висновок, що бікура мають нормальну тривалість життя, народжують дітей з нормальною періодичністю, от тільки вбивають своїх немовлят, якщо в них немає потреби. Можливо, вони і не вбивають новонароджених, а контролюють народжуваність в інший спосіб, або ж утримуються від статевого життя, аж поки вся їхня громада не досягає того віку, коли нова кров уже буде потрібна геть незабаром. І тоді масове народження немовлят в один і той самий час пояснювало би приблизно однаковий вік усіх одноплемінників.
Але хто ж навчає молодь? Що відбувається із батьками та іншими старими людьми? Невже бікура передають рудименти того непорозуміння, що зветься їхньою культурою, нащадкам, і йдуть помирати? Може, це якраз і зветься «справжньою смертю» — ліквідація цілого покоління? Невже П'ять дюжин і десяток убивають себе в обох кінцях дзвоноподібної кривої[40]?
Ці міркування не мають жодного сенсу. Я навіснію від того, що мені бракує навиків розв'язання задач. Поле, тобі потрібна стратегія, згідно з якою можна буде поводитися далі. Тож воруши своїм ледачим єзуїтським задом.
ПИТАННЯ: Як розрізняти статі?
РОЗВ'ЯЗАННЯ: Підманути або змусити парочку цих сердег і провести медогляд. З'ясувати, звідки взялося це табу на голизну, розгадати загадку сексуальних ролей у племені. Громада, існування якої залежить від строгого утримання в статевому житті з метою контролю за кількістю населення, — це моя робоча теорія.
ПИТАННЯ: Звідки цей фанатизм у дотриманні П'яти дюжин і десятка — кількості, з якої розпочалася колонія першопоселенців?
РОЗВ'ЯЗАННЯ: Набридати, поки не дізнаєшся.
ПИТАННЯ: Де всі діти?
РОЗВ'ЯЗАННЯ: Наполягати і розглядати, поки не дізнаєшся. Можливо, ці вечірні походи вниз по схилу мають до цього відношення. Можливо, там у них дитсадок. Або гірка крихітних кісток.
ПИТАННЯ: Що значать слова про «належати хрестоформі» і «шлях хреста», якщо це не перекручення початкових релігійних уявлень колоністів?
РОЗВ'ЯЗАННЯ: Дійти до першопочатків. Можливо, їхній щоденний спуск по схилу має релігійну природу?
ПИТАННЯ: Що знаходиться нижче по схилу?
РОЗВ'ЯЗАННЯ: Лізти і дізнаватися.
Завтра, якщо я вгадав із їхнім розкладом, всі п'ять дюжин і десяток із П'яти дюжин і десятка помандрують у ліс на кількагодинні заготівлі. Цього разу я з ними не піду.
Цього разу я махну через край і спущуся по схилу.
09:30 — Дякую Тобі, Господи! Дякую за те, що дозволив побачити те, що я сьогодні бачив.
Дякую Тобі, Господи! Дякую за те, що привів мене сюди в цей час, щоби побачити докази Твоєї Присутності.
11:25 — Едуаре... Едуаре!
Я маю повернутися. Показати тобі все! Показати геть усім.
Я вже зібрав усе, що мені потрібно, склав диски камери і фільм у торбинку, яку я сплів із листя азбестника. У мене є харчі, вода, мазер зі слабким зарядом. Намет. Спальник.
Шкода тільки, що громовідводи-розрядники вкрали!
Можливо, вони досі в бікура. Ні, я обнишпорив усі їхні халупи та навколишній ліс. Вони їм ні для чого.
Байдуже!
Сьогодні виходжу, якщо зможу. Принаймні вийду якнайскоріше.
Едуаре, в мене все записано на плівку і диски!
14:00 — Сьогодні через вогнелісся не пройти. Дим мене прогнав, коли я ще навіть не дістався до активної зони.
Я повернувся до села і ще раз проглянув голограми. Це не помилка. Чудо справжнє.
15:30 — П'ять дюжин і десяток повернуться з хвилини на хвилину. Раптом вони дізнаються? Раптом вони тільки оком кинуть на мене і зрозуміють, що я був там?
Можна сховатися.
Ні, навіщо ховатися? Господь не для того мене так далеко сюди привів, щоби показати це все, а потім дати загинути від рук цих горопашних дітей.
16:15 — П'ять дюжин і десяток повернулися і розійшлися по хатах, навіть не глянувши на мене.
Я сиджу у дверях свого житла і не можу покинуть усміхатися, сміятися, молитися. Трохи раніше я вже сходив на край Розколини, проказав службу і причастився. Мешканці села полінувалися навіть голову у мій бік повернути.
Коли ж я зможу піти звідси? Доглядач Орланді і Тук говорили, що вогнелісся у повній силі тільки три місцеві місяці, сто двадцять днів. А потім заспокоюються десь на два. Ми з Туком прибули сюди на 87-й день...
Я не витерплю іще сто днів, що за цей час світ... усі світи не знатимуть такої новини.
От би якийсь екраноліт наважився на політ цим осонням понад огнелісом, щоби забрати мене звідси. От би достукатися до одного з тих супутників-інфокоректорів, які обслуговують плантації.
40