Вони допоможуть мені пройти через огнелісся у будь-який час, якщо дозволить хрестоформа. Але то в жодному разі. Якби ж тубільці не знищили мою аптечку зі знеболювальними! Але просидівши сьогодні цілий день із громовідводами у руках, я придумав одну штуку.
Тривали грубі експерименти з медсканером. Два тижні тому, коли Тета зламав ногу в трьох місцях, я спостерігав за реакцією хрестоформи. Паразит чудово справився, блокуючи біль. Більшість часу Тета лежав непритомний, а його організм виробляв ендорфіни в неймовірній кількості. Проте перелам був напрочуд болючий, і за чотири дні бікура просто перерізали Теті горлянку і віднесли його до базиліки. Хрестоформі простіше відновити його з нуля, ніж терпіти такий біль тривалий час. Але ще до його вбивства медсканер засік значне зменшення нематод хрестоформи в деяких частинах центральної нервової системи.
Я не знаю, чи зможу завдати собі (або витерпіти) настільки сильний і несмертельний біль, щоби повністю вигнати з тіла хрестоформу, але я точно знаю, що бікура мені цього не дозволять.
Сьогодні я сиджу на уступі під наполовину збудованою капличкою і розглядаю варіанти.
Уночі, коли бікура спустилися в Розколину до своєї пародії на службу Божу, я відправив месу за вівтарем новозведеної каплиці. Я спік хлібець із борошна челми, і впевнений, хоч насправді він смакував, як те жовте м'яке листя, мені здавалося, що я куштую проскурку — ту саму свою першу гостію[49] на першому причасті у Вільфранш-сюр-Соні шістдесят років тому.
Уранці я вирішив діяти, як надумав. Усе готове. Щоденники і пластини медсканера лежатимуть у капшучку, який я сплів із волокон азбестника. Ліпшого в мене все одно нічого немає.
Освячене вино було звичайною водою, але в тьмяному промінні призахідного сонця вона видавалася кривавою на колір і смакувала, немовби вино причастя.
Найскладніше — це зайти якомога далі в огнеліс. Доведеться вірити в те, що навіть у періоди затишшя мені вистачить залишкової активності дерев тесла.
Прощавай, Едуаре. Не думаю, що ти живий. Та якщо живий, то навіть не уявляю, в який спосіб могли б ми ще раз побачитися з тобою, розділені не тільки роками, а й значно серйознішою прірвою, що має форму хреста. Всі свої надії побачити тебе ще раз я покладаю на інше життя, прийдешнє. Дивно, що я знову про це заговорив, правда? Мушу зізнатися тобі, Едуаре, що після всіх цих десятиріч непевності і з великим страхом майбуття, моє серце і душа як ніколи вмиротворені.
24:00
У відчиненому вікні каплички сідає сонце, і в його промінні купається вівтар, грубої роботи потир[50] і я. Лунає хоровий спів вітру з Розколини. З Божою поміччю і дрібкою щастя я його чую востаннє.
— Це останній запис у щоденнику, — проказав Лінар Гойт.
Коли священик покинув читати, шестеро прочан за столом подивилися на нього так, ніби прокинулися від одного спільного сну. Консул підвів погляд угору і помітив, що Гіперіон значно наблизився, заповнивши третину неба і розігнавши вогники зірок своїм холодним світлом.
— Я прилетів через десять тижнів по тому, як востаннє бачив отця Дюре, — правив далі Лінар Гойт. Його голос хрипів і рипів. — Більше восьми років збігло за цей час на Гіперіоні... Сім років після останнього запису в щоденнику отця Дюре. — Священик неприховано страждав від болю, його обличчя зблідло, набувши світлого хворобливого відтінку і вкрившись тонкою плівкою поту.
— Іще через місяць мені пощастило знайти шлях до плантації Пересебо вище по течії ріки, ген за Порт-Романсом, — продовжував він, силуючись додати впевненості своєму голосу. — Я припускав, що плантатори фібропластових угідь зможуть розказати мені правду, навіть якщо я звернуся до них не через офіційні канали місцевого самоврядування та консулату. І я виявився правий. Управлінець Пересебо на ім'я Орланді дуже добре пам'ятав отця Дюре, як і його молода дружина, яку звали Семфа — це про них згадував у щоденниках отець Дюре. Доглядач плантації намагався спорядити кілька рятувальних експедицій на плато, але безпрецедентна активність огнелісся останні кілька сезонів змусили його відмовитися від свого задуму. Минуло кілька років, поки вони остаточно облишили надію знайти отця Дюре і свого робітника Тука живими.
Одначе Орланді найняв двох досвідчених лісових пілотів і відправив до Розколини рятувальну експедицію в складі двох екранольотів із плантації. У пошуках країни бікура ми летіли по ущелині якомога довше, покладаючись радше на прилади, які допомагали обминати перешкоди, і своє щастя. І хоча зазвичай ми трималися далеко від огнелісся, тим не менш втратили один екраноліт і чотирьох людей через активність дерев тесла.
Отець Гойт замовк і трохи похитнувся. Вхопившись за край стола, він утримався на місці, прокашлявся і розказував далі:
— Це майже все. Ми знайшли село бікура. Їх було сімдесят, і вони справді виявилися настільки тупими та неговіркими, як про них розповідається в нотатках отця Гойта. Я зміг витягнути з них інформацію, що він і справді помер, намагаючись пройти вогнеліссям. Від нього лишився тільки капшук із азбестника, а в ньому ми знайшли його щоденники та медичні дані. — Гойт обвів очима всіх інших, утупився в стіл і знов заговорив: — Ми переконали їх показати нам, де він загинув... Вони... е-е-е... вони його не поховали. Його рештки мали сліди страшних опіків, вони майже розклалися, але і так було видно, яку силу мали розряди, що знищили хрестоформу... і все його тіло.
Отець Дюре помер справжньою смертю. Ми повернули його рештки на плантацію Пересебо, де поховали згідно з усіма похоронними приписами. — Гойт перевів подих. — Я протестував як міг, але пан-Орланді з допомогою кумулятивного атомного заряду, що використовуються на плантації, знищив село бікура і частково обвалив стіну Розколини. Сумніваюся, що хтось із бікура міг вижити. Наскільки ми могли виснувати, вхід до лабіринту і так званої базиліки завалені тепер оповзнем.
Мене трохи ранило під час тієї експедиції, тому мусив лишатися на плантації кілька місяців, перш ніж вернутися на північний континент і зарезервувати собі місце на Пацем. Про ці щоденники і їхній вміст знаю тільки я, пан-Орланді і монсеньйор Едуар, можливо, ще хтось із його зверхників, кому він вирішив розповісти. Наскільки мені відомо, Церква не робила жодних офіційних заяв у зв'язку із записами отця Поля Дюре.
Отець Гойт весь цей час стояв, а тепер дозволив собі сісти. Краплі поту стікали з його підборіддя, а обличчя мало біло-голубий відтінок і блистіло в світлі Гіперіона.
— І це... все? — поцікавився Мартін Силен.
— Так, — вичавив із себе отець Гойт.
— Пані та панове, — проказав Гет Мастін. — Уже пізно. Пропоную вам іти зібрати свій багаж. Зустрічаємося біля корабля нашого друга Консула в одинадцятій сфері за півгодини або раніше. Я приєднаюся до вас трохи пізніше і прилечу спусковим катером свого корабля.
Більшість групи зібралася менш ніж за п'ятнадцять хвилин. Тамплієри перекинули сходню прямо із робочого пірса всередині сфери на верхній балкон корабля. Консул провів ними своїх супутників одразу до вітальні, багаж перенесли клони екіпажу, після чого пішли геть.
49
50