У кількох футах від Кассада коротко вилаявся шпакуватий йомен[62].
— Ці бісові сини перепаскудили мені клятий ранок. Сціть уже, або геть з нужника!
Кассад кивнув. Він так і не второпав, чи це він почув і зрозумів пару фраз середньоанглійською, або, може, його сусід і справді говорив простим стандартом. Звідки ж йому знати, чи цей шпакуватий лучник — інший курсант Командного училища, інструктор або артефакт симуляції? По його мовленню так відразу і не скажеш. Утім, йому було байдуже. Серце гупало, долоні змокріли. Він витер руки об куртку.
Та король Генріх ніби підхопив бурмотіння діда. Умить гойднулися та здійнялися бойові прапори, заверещали сержанти, і шерега за шерегою англійські стрільці за командою напнули свої довгі луки та за командою випустили стріли.
Чотири хвилі складалися з понад шести тисяч одноярдових стріл із спеціальними голчастими вістрями-бодкінами, які, здавалося, збивалися в хмарні зграї і зависали в повітрі на висоті тридцяти метрів, щоби впасти звідти на голови французам.
Аж ось заіржали коні, і нібито тисяча безумних дітей заторохтіла по бляшаних каструльках, коли французьке лицарство зіщулилося під цією металевою зливою, підставляючи під удар стріл залізні шоломи, нагрудники та наплічники. Кассад знав, що суто за воєнними мірками шкоди від цих пострілів було не так багато, але навряд чи цей факт потішив би окремо взятого французького вояка, котрому стріла на десять цалів прошила око, або ж десяткам коней, що скакали, падали і наштовхувалися один на одного, поки їхні вершники намагалися витягти древки стріл зі спин та боків тварин.
Французи не атакували.
Нові команди. Кассад підняв лук, напнув тятиву, вистрілив. Знову. І знову. Небо хмурнішало що десять секунд. Рука і плече Кассада нили від убивчого темпу. Федман раптом зрозумів, що не відчуває ані піднесення, ані гніву. Звичайна робота. Страшенно боліло передпліччя. І знову летіли стріли. І знову. Він вистріляв п'ятнадцять штук із першого жмутку на двадцять чотири стріли, коли вздовж англійського фронту пронісся крик. Кассад зробив паузу, і глянув уперед себе, так і тримаючи напнутим лук.
Французи атакували.
Іще ніколи в житті Кассад не бачив верхової атаки, і вид тисячі двохсот закутих у броню коней, що неслися прямо на нього, спричинив до внутрішнього дискомфорту, до якого Федман не звик. Атака тривала менше сорока секунд, але за цей час у нього повністю пересохло в роті, з'явилася ядуха, а тестикули цілковито сховалися в тілі. І якби решта Кассада могла знайти собі належний сховок, то він би серйозно замислився над тим, щоби плазом відступити в те місце.
Хай там як, але курсант був надто зайнятий, щоби тікати.
Цілячи у вершників, його шерега за командою встигла п'ять разів пустити стріли по настильній траєкторії, один раз вони вистрілили з власної ініціативи і тільки потім відступили на п'ять кроків назад.
Виявилося, що коні — надто розумні тварини, щоби з власної волі кидатись на палі (як би їх не змушували це робити верхівці), проте друга і третя хвилі кіннотної атаки не спинилися так різко, як перша, а тому якоїсь скаженої миті тварини вже качалися по землі й іржали. Верещали скинуті ними вершники, верещав Кассад, що вже вискочив наперед, підбігав до кожного лежачого француза, який потрапляв йому на очі, і гамселив довбнею по розпластаній постаті або сік своїм кинджалом по незахищених місцях в обладунку, коли не було місця, щоби махати довбнею. Уже невдовзі вони зі шпакуватим дідом-лучником та ще одним молодиком, котрий загубив свій шолом, стали згуртовано добивати французів. До поваленого вершника вони підбігли з трьох сторін. Кассад довбнею збив цю уклінно-благальну постать з ніг, після чого всі троє накинулися на лицаря з оголеними клинками.
Тільки один лицар зміг підвестися на ноги та зустріти їх із мечем у руках. Француз підняв забороло і чітко попросив про гідний двобій сам на сам. Поки Кассад ходив по лук, навколо дворянина, неначе вовки, кружляли старий та юнак. Федман вгородив стрілу французові в ліве око із дистанції в десять кроків.
Битва поступово ввійшла у канву кривавої опера-комік, властивої усім збройним зіткненням від часу перших дуелей з використанням каміння та стегнових кісток на Старій Землі. Французька кіннота таки розвернулася і дременула геть, коли перша хвиля із десятьох тисяч солдатів пішки атакувала центр англійців. Рукопашна сутичка збила французьку навалу з ритму, і поки останні намагалися знов узяти ініціативу у власні руки, лицарі Генріха вже тримали нападників на відстані піки, а Кассад спільно з кількома тисячами інших лучників із близької відстані залп за залпом розстрілювали зігнаних докупи піхотинців.
На цьому битва не скінчилася. Навіть вирішальним цей момент було не назвати. Адже, як це буває завжди, її кульмінація, коли настає, то проходить непоміченою. Битву французи програли в куряві та веремії тисяч індивідуальних дуелей піхотинця проти піхотинця, що відбувалися на відстані їхньої особистої простягнутої зброї. І перш ніж ці бої скінчилися за три години, вони всі стали незначними варіаціями одних і тих самих повторюваних тем, безрезультатних ударів та незграбних контрвипадів, а також геть уже негідних моментів, коли Генріх наказав повбивати бранців, а не лишати їх на свою голову у тилу, коли англійці стоятимуть перед обличчям нових загроз. Однак герольди та історики майбутнього зійдуться на думці, що результат битви був надійно закріпленим у шарварку, який утворився під час першої пішої атаки французів. Гинули вони тисячами, англійська облада в цій частині материка ще трохи проіснує. От тільки день лицаря в обладунках як уособлення шляхетності добігав свого кінця. І в труну історії його загнали кілька тисяч обідраних англійських селян, озброєних довгими луками. Найгірша образа, яку завдали шляхетним по крові французам, а тепер і їхнім трупам (якщо трупи можна, на вашу думку, ображати), полягала в тому, що англійські лучники були не тільки простолюдинами, простими в найнижчому, блошиному значенні цього слова, а в тому, що їх в армію призвали. Вони були призовниками, вони були «королями полів», солдатнею, рядовими сошками та салабонами, «айпами», «спецурою», К-технарями і «парашутними щурами».
Про все це йшлося в уроці, який мав засвоїти Кассад під час виконання цієї вправи ІТМ-КУО. Але не засвоїв. Бо він був зайнятий зустріччю, яка змінить його життя.
Панцирний вершник перелетів через голову поціленого коня, коли той почав падати, потім — не встигло ще розхлюпане багно ляпнути на землю — француз перекотився на бік, підхопився на ноги та побіг у ліс. За ним подався й Кассад. Він уже подолав півдороги до узлісся, коли зрозумів, що юнак та шпакуватий лучник за ним не пішли. Байдуже. У нього в жилах забурлив адреналін, і жадоба крові стисла Федмана в лещатах.
Лицар, котрий тільки-но гепнувся на землю із коня, що нісся вчвал, чоловік, убраний у шістдесят фунтів неповоротких обладунків, не міг бути складною здобиччю. Проте став. Один раз він озирнувся, побачив Кассада, що діловито біг за ним із занесеною над головою довбнею, і суттєво наддав ходу, зникнувши в підліску, до якого Кассадові лишалося ще п'ятнадцять метрів.
Захеканий переслідувач спинився вже далеко в гущавині, він сперся на молот і спробував зорієнтуватися на місці. Відстань і чагарі притишили всі глухі удари, крики та гуркіт із поля бою. Листя з дерев майже повністю облетіло, а з їхнього гілля досі скрапували останні рештки вчорашньої зливи. Під ногами між плетива кущів та ожини вже розстелився густий килим падолисту. Лицар за собою лишав слід і на землі, і — висновуючи із поламаного галуззя — вгорі тільки впродовж перших двадцяти метрів, але тепер слід губився поміж оленячих лазів та порослих стежинок. Шукати його було складно.
Кассад повільно просувався вглиб лісу, намагаючись не пропускати жодного звуку, хай то навіть його власний засапаний подих або ж оскаженіле торохтіння серця. Раптом він зрозумів, що з погляду тактики його дії зараз далекі від ідеалу. Коли лицар зник у кущах, то мав на собі повний обладунок і меч на додачу. Тепер же будь-якої миті француз може забути про паніку, пошкодувати про тимчасове безчестя і пригадати тривалі роки бойового вишколу. Кассад теж готувався. Він поглянув на свою полотняну сорочку і шкіряний жилет. Довбня все ще в його руках, кинджал заткнутий за широкий черес. Підготовка Кассада — це високоенергетична зброя, убивчий радіус якої складав від пари метрів до кількох тисяч кілометрів. Він готувався воювати плазмовими гранатами, пекельними батогами, вести вогонь із гвинтівок, заряджених стрілоподібними кулями, із звукових пістолетів, безвідкатних систем для боїв у невагомості, штурмових кінетичних установок, орудувати жезлами смерті та променевими рукавицями. Тепер він ще й опанував англійський довгий лук. От тільки жодного із перелічених предметів зараз у нього не було, включно з довгим луком.
62