Він помилявся.
Федман Кассад виріс у злиднях, у місцях, де панувала нагла смерть. Він належав до меншини, що звала себе палестинцями. Його сім'я мешкала в кишлах Тарсісу — живому свідченні гіркої спадщини безнадійно знедолених. Кожен палестинець у Всемережжі носив у собі культурну пам'ять столітнього змагання, що увінчалося націоналістичним тріумфом, якому судилося тріумфувати аж цілий місяць, поки не настав Ядерний Джихад 2038 року. Він стер усе. Прийшли часи другої Діаспори, п'ять сторіч якої завели палестинців у тупик пустельних планет, подібних до Марса, а їхня мрія померла разом зі Старою Землею.
Як і перед усіма пацанами з таборів для евакуйованих у Південному Тарсісі, перед Кассадом постав вибір: іти в гурт до тамтешніх бандит або ж ризикувати стати жертвою чи не кожного із самопроголошених хижаків. Кассад обрав банди. Коли йому виповнилося шістнадцять стандартних років, у нього на руках уже була кров іншого хлопця.
У Всемережжі Марс був відомий із трьох причин: полювання в Долині Маринер, Дзен-масив Шраудера на рівнині Еллада і Командне училище «Олімп». Про те, як бути мисливцем і не стати впольованим, Кассад знав і без Долини Маринер, дзен-гностицизм його анітрохи не цікавив. Підлітком він відчував тільки зневагу до вбраних в однострої курсантів, що летіли з усіх краєчків Мережі, аби тут стати офіцером Збройних сил. Разом з однолітками він глузував із Нового бусидо[73] — кодексу для всякої гомосятини, аж поки древні струни гонору не забриніли потайки в юній Кассадовій душі в унісон із думками про касту справжніх самураїв, чиє життя й робота обертаються навколо обов'язку, самоповаги і цінності даного слова.
У вісімнадцять окружний суддя Тарсісу запропонував йому вибір між марсіанським роком виправних робіт у приполярних копальнях або ж добровільним записом у Бригаду імені Джона Картера[74], яку тоді саме формували на допомогу в боротьбі із повстанням Ґленнон-Гайта для ведення дій в колоніальних світах третього класу. Кассад обрав друге і раптом для себе з'ясував, що йому подобається чистота і дисципліна військового життя, хай навіть бригада і несла тільки гарнізонну службу в Мережі та була розпущена невдовзі після загибелі клонованого внука Ґленнон-Гайта на Ренесансі. На третій день після свого дев'ятнадцятого дня народження Кассад подав документи на вступ до лав Сухопутних військ Збройних сил. Невдало. Він пішов у дев'ятиденний запій, а коли на десятий день отямився в одному з найглибших тунелів Луза, то виявив, якийсь хірург-заочник вирізав його імплант до військового комлога, і через це тепер йому анулювали універсальну картку з доступом до телепорта, а голова просто розвалювалася від незнаних раніше нападів страшного болю.
Цілий стандартний рік Кассад ішачив на Лузі, зміг заощадити шість тисяч марок та наростити м'язів, справді гідних мешканця планети з силою тяжіння в 1,3 від стандартної земної, а не хирлявого марсіанина. І в день, коли він відбув до Мауї-Заповітної на борту старожитнього сонячного вітрильника-контейнеровоза[75], до якого хтось присобачив рушії Гокінга, Кассад усе ще був високим та струнким по мірках Мережі. Щоправда його нова мускулатура була чудова по будь-яких мірках.
На Мауї-Заповітну він прилетів за три дні до початку лихої та непопулярної Острівної війни, і з часом він так приївся командиру зведених сил у Пристані, перед приймальнею якого простовбичив не один день, що той дозволив хлопцеві записатися у 23-й полк матеріально-технічного забезпечення помічником пілота кораблів на підводних крилах. Минуло всього одинадцять стандартних місяців, а молодший сержант 12-го мотопіхотного батальйону Федман Кассад міг уже похвалитися нагородною планкою двох відзнак «За видатні заслуги», Грамотою Сенату за проявлену звитягу в Екваторіальній кампанії і двома «Пурпуровими серцями»[76]. А ще його рекомендували до вступу в Командне училище і переправили у Мережу з наступним конвоєм.
Вона часто снилася Кассаду. Імені її він так і не дізнався, бо вона й словом не обмовилася жодного разу, але він впізнав би її серед тисяч інших, за доторком і ароматом, і навіть у повній темряві. Для нього вона була Містерією.
Коли інші молоді офіцери пускалися берега блядувати або ж шукали собі подружок серед тубільного населення, Кассад лишався на базі чи ходив у тривалі прогулянки невідомими містами. Він був одержимий таємницею Містерії, чудово розуміючи, що військовий психолог у своєму рапорті йому цього не подарує. Іноді на спочинку під множинними місяцями або в череві трюму транспортного корабля при нульовій силі тяжіння Кассаду спадало на думку, що він і справді божевільний у цьому своєму коханні до фантома. Та потім він пригадував, як одної ночі цілував дрібну її родимку під лівою груддю, відчуваючи губами серцебиття, в той час як земля стрясалася од пострілів великих гармат під Верденом[77]. Згадував її нетерплячий жест, із яким вона відкидала назад волосся, коли вкладалася йому щокою на стегно. Тож коли інші офіцери рушали у місто або ж до найближчих халуп, він сідав за нову книжку з історії, бігав підтюпцем по периметру бази чи розв'язував оперативно-тактичне завдання із задачника в комлозі.
Незабаром Кассад привернув до себе увагу начальства.
Під час неоголошеної війни з вільними гірниками у Кільці Ламбера лейтенант Кассад на чолі недобитків піхоти і десантників прорубав хід крізь покинуту свердловину на астероїді й евакуював із Сапсана співробітників консульства і громадян Гегемонії.
Але прославитися на всю Мережу капітанові Федману Кассаду судилося під час нетривалого правління Нового Пророка на Кум-Ріяді.
Командир єдиного корабля ВКС Гегемонії в радіусі двох спін-років саме знаходився із дружнім візитом у керівництва колонії, коли Новий Пророк вирішив повести тридцять мільйонів шиїтів Нового чину проти гендлярів-сунітів на двох континентах, а заразом і проти дев'яноста тисяч невірних — громадян Гегемонії, що постійно мешкали на планеті. Командир корабля та п'ять його офіцерів потрапили у полон. Із Центру Тау Кита полетіли плюс-сигнали з наказами старшому офіцеру на борту корабля «Денієве», що перебував на орбіті планети, негайно взяти ситуацію під свій контроль, звільнити заручників та усунути від влади Нового Пророка і при цьому... утриматися від застосування ядерної зброї в межах атмосфери. «Денієве» — старий корабель орбітальної охорони. На ньому навіть не було ядерної зброї, годящої для застосування в атмосфері. А старшим офіцером на борту виявився капітан зведеного загону Збройних сил Федман Кассад.
На третій день революції Кассад посадив єдиний штурмовий катер із «Денієве» у головному дворі Великої мечеті Мешгеда. На чолі загону у складі тридцяти чотирьох солдатів він спостерігав, як поступово навколо них збирався натовп із трьохсот тисяч бойовиків, стримуваних лише захисним полем та відсутністю наказу нападати із вуст Нового Пророка. Той саме не знаходився у мечеті, бо напередодні вирушив до північної півкулі Ріяда на святкування своєї перемоги.
За дві години після прибуття капітан Кассад вийшов із корабля і по всіх каналах передав коротке повідомлення. Він розказав, що теж виріс у мусульманській сім'ї, а також заявив, що від часу, коли перші судна-«ембріоносці» шиїтів приземлилися на планеті, товмачі Корану переконливо довели: ісламський Бог не може ані нехтувати вбивствами невинних, ані потурати їм, байдуже, скільки б джихадів не проголошували чванливі єретики штабу Нового Пророка. Провідникам тридцяти мільйонів муджахідів капітан Кассад давав три години на те, щоби звільнити заручників і повернутися у власні домівки на пустельний материк Кум.
За ті перші три дні революційна армія Нового Пророка зайняла більшість міст на обох континентах і захопила в полон понад двадцять сім тисяч громадян Гегемонії. День і ніч розстрільні команди працювали над розв'язанням стародавніх богословських дискусій, і, за приблизними оцінками, щонайменше чверть мільйона сунітів було замордовано у перші дві доби окупації Новим Пророком. Останній у відповідь на ультиматум Кассада проголосив, що всі невірні будуть негайно скарані на горло, щойно скінчиться телепередача, під час якої він у прямому ефірі звернеться до громади сьогодні ввечері. Крім цього, він віддав наказ атакувати штурмовий катер Кассада.
73
74
75
76
77
Найпевніше, йдеться про одну з найкривавіших битв позиційного етапу Першої світової війни — під Верденом (місто у французькому прикордонному департаменті Мез), — яка тривала з 21.02 по 18.12.1916 р. і позначила у результаті беззмістовне протистояння 5-ї Армії Німеччини на чолі з генералом Еріком фон Фалькенгаймом (1861-1922) та сил Верденського укріпрайону та 2-ї Армії Франції під командуванням корпусного генерала Філіппа Петена (1856-1951). У підсумку французькі війська дали відсіч масштабному наступу німців, завдавши поразки стратегічному плану німецької кампанії на відповідний рік.