Своє перше іншосвітове завдання Лінар Гойт — тоді ще юний священик, який народився, виріс і ось тільки-но був висвячений у сан на планеті католиків Пацемі — отримав разом із наказом супроводжувати шановного єзуїта, отця Поля Дюре, до однієї тихої колонії — на Гіперіон. У милостиві часи отець Поль Дюре, безперечно, став би єпископом і, можливо, навіть Папою. Високий, худий аскет із білим чубом, що відкриває шляхетне чоло, та гострим поглядом очей, сповненим переживаннями та не здатним приховати весь їхній біль, Поль Дюре був послідовником святого Тейяра[18], а ще — археологом, етнологом і непересічним єзуїтським богословом. Попри занепад католицької церкви і її звиродніння до майже забутого культу, який терпіли винятково через його химерну старомодність та ізольованість від решти життя в Гегемонії, єзуїтська логіка свого сприту не втратила. Так само не послабнули переконання отця Дюре і в тому, що Свята Католицька Апостольська Церква — остання і найкраща надія людства на безсмертне життя.
Хлопчиком Лінар Гойт вважав отця Дюре заледве не богоподібною постаттю, коли краєм ока бачив його під час рідкісних візитів єзуїта на просемінарії або вже коли сам доріс до статусу абітурієнта-семінариста і відвідував (щоправда, ще рідше) Новий Ватикан. Гойт тільки-но почав учитися у Колежі, як Дюре вирушив у надважливу, профінансовану Церквою археологічну експедицію на сусідню планету Армагаст. А за кілька тижнів після висвячення, після повернення єзуїта, тема тих розкопок утрапила в опалу. Лише найвище керівництво Нового Ватикану знало напевне, що ж власне там відбулося, іншим лишалися балачки про відлучення від лона Церкви і навіть імовірні слухання Святого відділу розслідувань — Інквізиції, яка бездіяльно існувала от уже чотири століття після шарварку, що зчинився зі смертю Землі.
Натомість отець Дюре подав заявку про призначення на Гіперіон — планету, найкраще відому завдяки химородному культу Ктиря, який там і зародився, — а Лінара Гойта відправили його супроводжувати. Можна було тільки уявити, наскільки невдячною здавалася йому ця робота — подорож у ролі, що ввібрала в себе найгірші сторони учнівства, почету і шпигунства без найменших шансів познайомитися з новим світом. Адже згідно з наказом, Гойт мав провести отця Дюре до гіперіонського космопорту й одразу повернутися на той самий спін-зореліт для зворотної подорожі у Всемережжя. Фактично пропозиція, яку адміністрація єпископа зробила Лінарові Гойту, означала згаяти двадцять місяців у кріогенній фузі, пару тижнів польоту планетарною системою в обидва напрямки і добрячий час-у-борг, із яким він повернеться назад до Пацема, на вісім років відстаючи від колишніх одногрупників у боротьбі за місіонерські призначення на шляху по щаблинах ватиканської кар'єри.
Та Лінар Гойт одержав добрий вишкіл у всьому, що стосувалося покори і дисципліни, а тому погодився на цю пропозицію без жодних питань.
Їхній транспорт — ветхий спін-зореліт «Надія-Олег» — виявився подзьобаним віспинами коритом, що не мало навіть слідів штучної гравітації, коли вимикався основний рушій, жодних ілюмінаторів у пасажирських відсіках і жодних розваг на борту, якщо не брати до уваги стимсимуляцій[19] із загального каналу передачі даних, що під'єднувався безпосередньо до спальних місць, аби люди не вилазили зі своїх гамаків і ліжниць. Прокидаючись із фуги, пасажири (переважно заробітчани-іншосвітяни і туристи економ-класу, розбавлені кількома релігійними містиками та майбутніми самогубцями в ім'я Ктиря) так і спали в цих гамаках і ліжницях, харчувалися вторпродуктом у безликих кают-компаніях, змагаючись із нудотою та слабкістю космічної хвороби або ж просто нудьгою впродовж дванадцятиденної глісади із точки спін-виходу і перельоту до Гіперіона за умов повної невагомості.
У ці дні вимушеної близькості Лінару Гойту не вдалося дізнатися від отця Дюре майже нічого нового і взагалі нічого про події на Армаґасті, що призвели до заслання немолодого священика. Юний його супутник налаштував свій імплант-комлог таким чином, щоби той знайшов якомога більше відомостей по Гіперіону і вже за три дні до посадки отець Гойт практично вважав себе експертом по цій планеті.
— В архівах збереглися дані про католиків на Гіперіоні, але жодної інформації про тамтешню єпархію, — заявив одного вечора Гойт, коли вони бесідували, підвішені в своїх гамаках у невагомості, поки решта супутників гайнували час в еротичних стимсимсах. — То, напевно, ви займетеся якоюсь місіонерською роботою?
— Аж ніяк, — відказав отець Дюре. — Добрі люди з Гіперіона навіть не намагалися нав'язати мені хоч які свої релігійні переконання, тож не бачу сенсу ображати їхні почуття і займатися поміж них прозелітизмом[20]. По правді, я сподіваюся потрапити на південний материк, Аквілу, і відправитися з Порт-Романса в глиб цього континенту. От тільки не в ролі місіонера. Хочу створити етнологічну дослідну станцію поблизу Розколини.
— Дослідну станцію? — здивовано повторив за ним отець Гойт. Він заплющив очі, щоби підлаштувати імплант, а поглянувши знову на Дюре, проказав: — Але ж, отче, цей район Розкрилля безлюдний і більшу частину року він абсолютно недоступний через вогнелісся.
Дюре всміхнувся і кивнув. Його антикварний імплант усю подорож так і пролежав нерозпакований у багажі, бо імплантами він не користувався.
— Не такий уже й недоступний, — тихо промовив він. — І не геть безлюдний. Там живуть бікура.
— Бікура? — отець Гойт знову заплющив очі. — Але ж це легенда, — нарешті проказав він.
— Гммм, — не погодився Дюре. — Пошукайте перехресні посилання на Мамета Спедлінга.
І отець Гойт знову заплющив очі. Згідно з Генеральним покажчиком, Мамет Спедлінг був маловідомим дослідником із Шеклтонівського інституту на Малому Ренесансі майже півтора стандартного століття тому, автором коротенької реляції, що нині зберігається в Інституті, у якій розповідав про те, як із тільки-но тоді заснованого Порт-Романса він пробирався по болотах, що згодом перетворилися на фібропластові плантації, вглиб континенту. Дорогою йому довелося минути напрочуд тихе вогнелісся, а забравшись повище на плато Розкрилля, він дістався Розколини і зустрівся із крихітним людським племенем, котре, напевно, й було тими самими легендарними бікура.
У своїх куцих записах Спедлінг висловлював припущення, що це нащадки колоністів зі зниклого корабля-«ембріоносця», який зник три століття тому. Він задокументував явні ознаки класичного випадку культурної деградації, притаманні спільнотам украй ізольованим, що страждають від наслідків кровозмішення та нададаптації[21]. Спедлінг висловів не добирав: «...Не минуло й два дні, а мені вже очевидно, що бікура надто тупі, апатичні і бездумні, щоби гаяти час на їх вивчення...» Згодом з'ясувалося, що вогнелісся навколо мало-помалу почало оживати, тож Спедлінг і справді не став гаяти час на спостереження за своїм відкриттям, а натомість поквапився до узбережжя, втративши в «тихому» лісі під час утечі, що зайняла аж три місяці, чотирьох тубільних носіїв, усе спорядження, записи та ліву руку.
— Боже мій, — проказав зі свого гамака отець Гойт. — Чому бікура?
— А чому ні? — м'яко спитав Дюре. — Ми не знаємо про них майже нічого.
— Та ми ж майже нічого не знаємо чи не про весь Гіперіон, — розпалюючись, пояснив молодший священик. — От що б ви, наприклад, сказали про легендарного Ктиря і Гробниці часу на півночі Еквуса за хребтом Вуздечки? Вони ж знамениті!
— То ж бо й воно! Скажи мені, Лінаре, скільки наукових статей написано про Гробниці і ту істоту, Ктиря? Сотні? Тисячі? — Літній священик урешті-решт набив люльку тютюном і прикурив її, що вже само по собі, помітив Гойт, було неабияким подвигом за умов невагомості. — Крім того, навіть якщо той Ктир і реальний, він зовсім не людина. Я ж бо небайдужий тільки до людей.
— Правда, — погодився Гойт, нишпорячи у своєму інтелектуальному арсеналі в пошуках гідного аргументу, — проте нічого особливо загадкового в бікура немає. Ну, віднайдете ви пару десятків тубільців, що живуть у регіоні настільки хмарному, туманному і... малозначному, що їх не помітили навіть власні геосупутники Гіперіона. Навіщо зупиняти свій вибір на них, коли на цій планеті є справді велика загадка?.. Наприклад, лабіринт! — Обличчя Гойта аж світилося. — Ви знали, що Гіперіон — один із дев'яти лабіринтових світів, отче?
18
19
Тут, далі і по всьому тексту (
20
21