— Я б не відмовилась від келиха вина, — каже Сімоне,— але цього, звісно, не вийде.
— Молочний коктейль, будь ласка, — просить Ерік.
— Ванільний, полуничний чи шоколадний? — неохоче питає жінка.
У Сімоне такий вигляд, ніби вона насилу стримує істеричний сміх. Опанувавши себе, вона з удаваною серйозністю промовляє:
— Полуничний, мені, звісно, полуничний.
— Мені теж, — вставляє Беньямін.
Жінка швидкими сердитими рухами вводить їхнє замовлення.
— Щось іще? — питає вона.
— Візьми всього потроху, — каже Сімоне Еріку.— А ми поки підемо сядемо.
Вони з Беньяміном ідуть між порожніми столиками.
— Сідаймо біля вікна, — шепоче Сімоне, всміхаючись Беньяміну.
Сівши поруч із сином, жінка притискає його до себе й відчуває, як щоками течуть сльози. За вікном видно довгий, невдало розташований басейн, як завжди, осушений на зиму й завалений сміттям. Самотній скейтбордист зі скреготом і гуркотом катається між скрижанілими калюжами. На лавці біля тирольки на околиці дитячого майданчика за Школою економіки самотньо сидить жінка. Поруч із нею — порожній візок із супермаркету. Шина на тирольці гуде під поривами вітру.
— Ти не змерз? — питає Сімоне.
Беньямін не відповідає, а тільки тикається обличчям їй у куртку й завмирає, дозволяючи їй цілувати себе в голову.
Ерік, тихо поставивши тацю на стіл, відходить, а тоді повертається з іще однією і, сівши, починає виставляти на стіл коробки, паперові пакети й картонні склянки.
— Клас, — промовляє Беньямін і сідає прямо.
Ерік простягає йому іграшку з хепі-мілу.
— Щасливого Різдва.
— Дякую, тату, — всміхається Беньямін і дивиться на пластикову коробочку.
Сімоне невідривно розглядає сина. Він так страшенно схуд. «Але є ще дещо,— думає вона. — У ньому ніби лишився якийсь тягар, щось притягає його думки, пригнічує й обтяжує його. Він ніби не тут, а десь у собі,— думає Сімоне,— мов відображення в темному вікні».
Дивлячись, як Ерік гладить сина по щоці, вона знов починає плакати. Відвернувшись, шепоче «вибачте» й бачить, як зі смітника вітром видуває целофановий пакет і прибиває до вікна.
— Ну що, будемо вечеряти? — питає Ерік.
Беньямін починає розгортати великий гамбургер, аж тут в Еріка дзвонить мобільний. Він дивиться на дисплей. Це Йона.
— Щасливого Різдва, Йоно, — каже він, узявши слухавку.
— Ви вже в Стокгольмі? — питає той.
— Авжеж — у нас зараз якраз різдвяна вечеря.
— Пам’ятаєте, я казав, що ми знайдемо вашого сина?
— Пам’ятаю.
— А ви іноді починали сумніватись, коли ми...
— Так, — погоджується Ерік.
— Але я був упевнений, що все буде добре, — продовжує Йона зі своїм фінським акцентом, що додає його словам серйозності.
— А я ні.
— Знаю, я це помітив. Тому мушу вам дещо сказати.
— Так?
— А я ж казав!
— Що-що?
— Я мав рацію, чи не так?
— Авжеж, — відповідає Ерік.
— Щасливого Різдва, — каже Йона й кладе слухавку.
Ерік здивовано втуплюється в телефон, потім переводить погляд на дружину. Дивиться на її тонку шкіру й великий рот. За останні тижні навколо її очей проступили численні тривожні зморшки. Сімоне всміхається чоловікові, а тоді обоє обертаються до Беньяміна.
Ерік довго роздивляється сина. Від стримуваних сліз йому болить у горлі. Беньямін із задумливим обличчям жує смажену картоплю, цілком поринувши в якісь думки. Очі його втупились уперед, його затягли в себе спогади й провали в них. Ерік, простягнувши здорову руку, обхоплює пальці сина. Хлопчик підводить очі.
— Щасливого Різдва, тату,— усміхається він. — Ось, візьми моєї картоплі.
— Може, візьмемо їжу з собою й поїдемо до дідуся? — пропонує Ерік.
— Ти справді хочеш до нього поїхати? — питає Сімоне.
— А ти уяви, як весело лежати самому в лікарні на Різдво.
Сімоне, всміхаючись йому, викликає таксі, а Беньямін, підійшовши до касирки, просить пакет, аби скласти їжу.
Коли вони повільно проїжджають на таксі повз Уден-план, Ерік бачить у вікні відображення своєї сім’ї — і водночас величезну ошатну ялинку на площі. Мов у танці, вони ковзають повз ялинку — високу й розлогу, із сотнями лампочок, що спіраллю піднімаються вгору, до осяйної зірки.
Ларс Кеплер — псевдонім письменницького подружжя Александри Коельйо Андоріл та Алек- сандра Андоріла. Цикл гостросюжетних трилерів про детектива Йону Лінну та його колег — оперативницю Саґу Бауер та лікаря Еріка Марію Барка — одразу став міжнародною сенсацією, яку вже видали сумарним накладом у 12 мільйонів примірників більш ніж 40 мовами світу. Тепер, у перекладі зі шведської, ця серія стає доступною для українського читача.
«Гіпнотизер» — перша книга циклу. Уперше видана 2009 року у Швеції, вона ввійшла у Топ-10 видань за за версіями Time та The Wall Street Journal у 2011 році. 2012 року за цією книгою було відзнято фільм (режисер Ласеє Галльстрем).
«Гідне поповнення у лавах скандинавської детективної літератури. Очікуйте на міцну каву, холодну сиру погоду та відрізані кінцівки».
«Нова зірка зійшла на небосхилі скандинавських трилерів, доєднуючись до Ларссона, Несбьо та Манкелля».
«Якщо „Гіпнотизер- не опиниться у чиємусь списку найкращих прочитаних книжок за рік — то лише тому, що він чи вона цю книгу ще не прочитали.Не будьте серед тих нещасливців. Але радимо вдягнути другий светр, коли братимете цю книгу до рук — бо промерзнете до кісток».