2
Ранок вівторка, восьме грудня
Комісар Йона Лінна замовляє великий бутерброд із пармезаном, брезаолою і в’яленими помідорами в маленькій перекусній Il caffè на Бергсгатан. Ще зовсім рано, і кав’ярня тільки-но відчинилася: дівчина, яка приймає в нього замовлення, ще не встигла дістати хліб із пакетів.
Напередодні пізно ввечері комісар оглянув місце злочину в Тумбі, з’їздив у Сольну, щоб відвідати в Каролінській лікарні вцілілого хлопчика, вночі поговорив з двома лікарями — Даніеллою Рікардс і Еріком Марією Барком, — а потім вирушив додому, у свою квартиру у Фредгеллі, де поспав три години.
Зараз Йона чекає, коли йому принесуть сніданок, і розглядає крізь запітніле вікно ратушу. Він думає про «трубу» — підземний хід, прокладений під парком між величезною будівлею поліції та ратушею. Отримавши назад свою банківську картку, він бере зі скляного прилавка гігантську ручку, розписується на квитанції та виходить із кав’ярні.
З неба валить сніг із дощем. Йона поспішає вгору вулицею, тримаючи в одній руці пакет із теплим бутербродом, а в іншій — спортивну сумку з ключкою для флорболу[1].
«Ввечері граємо проти розшукового відділу, і справи кепські: дадуть вони нам прикурити, як і обіцяли»,— думає Йона.
Флорбольній команді державної поліції не до снаги місцева поліція, автоінспектори, морська поліція, національна оперативна група, спецпризначенці й служба безпеки. Зате в них буде поважна причина втішитися потім у пивній.
«Єдині, в кого ми виграли, — це хлопці з лабораторії»,— думає Йона.
Він крокує уздовж будівлі поліції, повз її просторий вхід і не здогадується, що того дня йому не судилося ні зіграти у флорбол, ні розслабитись у пивній. На табличці зали окружного суду хтось нашкрябав свастику. Широкими кроками комісар дістається до Крунуберзької в’язниці й бачить, як високі ворота беззвучно зачиняються за чиєюсь автівкою. Сніжинки тануть на великому вікні вартової будки. Йона прямує повз поліційний басейн і зрізає шлях, пройшовши газоном до входу в гігантську будівлю. «Фасад її нагадує темну мідь, поліровану, але ніби сховану під водою»,— думає комісар. На стоянці біля зали засідань немає жодного велосипеда, і на обох флагштоках майорять промоклі прапори. Йона майже бігом проскакує між двома металевими стовпами й оббиває сніг із черевиків під укритим інеєм високим скляним дашком. Потім через вхідні двері заходить у будівлю Головного поліційного управління.
У Швеції поліція перебуває в підпорядкуванні Міністерства юстиції, але Міністерство не може вирішувати питання щодо застосування закону. Саме Головне поліційне управління є центральним адміністративним органом. До нього належать Національна кримінальна поліція, Служба безпеки, Вища поліційна школа й Національна криміналістична лабораторія.
Національна кримінальна поліція — єдина центральна оперативна поліція у Швеції, уповноважена розслідувати тяжкі злочини по всій країні й за її межами, і Йона Лінна ось уже дев’ять років служить тут комісаром.
Йона проходить коридором, біля дошки оголошень знімає шапку, пробігає очима повідомлення про йогу, оголошення про продаж будинку на колесах, інформацію від профспілки й замітку про зміну розкладу роботи тиру.
Підлога, яку мили в п’ятницю, вже геть брудна. Двері в кабінет Бенні Рубіна прочинені. Цей шістдесятирічний чоловік із сивими вусами і зморшкуватою, облупленою від сонця шкірою кілька років належить до групи з розслідування вбивства Пальме, але нині займається центром комунікацій і переходом на нову радіосистему Rakel. Рубін сидить за комп’ютером із цигаркою за вухом і страшенно повільно набирає щось на клавіатурі.
— У мене очі на потилиці, — раптом промовляє він.
— Тепер зрозуміло, чому ти так погано друкуєш, — жартує Йона.
Він помічає останнє придбання Бенні — плакат із рекламою авіакомпанії SAS, який прикрашає молода, доволі екзотична жінка в щонайвідвертішому бікіні, що цмулить крізь соломинку фруктовий напій. Бенні так розлютила заборона на календарі із зображенням легковажних дівчат, що дехто думав, буцімто він звільниться. Натомість старий ось уже багато років тихо, але наполегливо висловлює свій протест. Першого числа кожного місяця він міняє свою настінну прикрасу. Хто сказав, що забороняється реклама авіакомпаній, зображення принцес льоду із широко розставленими ногами, інструкторок йоги чи реклама спідньої білизни Henries & Mauritz? Йона пам’ятає картинку з бігункою на короткі дистанції Ґейл Дівере в обтислих шортах, а також пікантну літографію художника Еґона Шіле, де зображено руду жінку в пишних панталонах, що сидить, розвівши ноги.
Йона зупиняється, аби привітатися зі своєю помічницею й колегою Аньєю Ларссон. Анья з напіввідкритим ротом сидить за комп’ютером, і її кругле обличчя таке зосереджене, що комісар вирішує їй не заважати. Пройшовши у свій кабінет, він вішає мокрий плащ на двері, запалює різдвяну зірку на вікні й швидко переглядає пошту: офіційний лист щодо умов праці, пропозицію придбати енергоощадні лампи, розпорядження з прокуратури й персональне запрошення на різдвяну вечерю в Скансені.
Йона вирушає до зали нарад, сідає на звичне місце, розгортає бутерброд і починає їсти.
На довгій стіні висить велика біла дошка, де значиться: одяг, захисне спорядження, зброя, сльозогінний газ, засоби зв’язку, транспорт, інші допоміжні технічні засоби, канали, позивні сигнали, режим радіомовчання, коди.
Петтер Неслунд, м’язистий лисий чоловік років тридцяти п’яти, зупиняється в коридорі, вдоволено сміється й притуляється спиною до одвірка. Він комісар з особливими повноваженнями, що робить його безпосереднім начальником Йони. Ось уже декілька років він заграє із Магдаленою Ронандер, не помічаючи її роздратованого погляду й наполегливих спроб дотримуватися формальнішого стилю спілкування. Магдалена останні чотири роки служить інспекторкою в розшуковому відділі й має намір отримати юридичний ступінь до того, як їй виповниться тридцять.
Зараз Петтер, знизивши голос, випитує у Магдалени, яка службова зброя їй більше подобається і як часто вона міняє ствол через те, що стерлися нарізи. Ігноруючи його неделікатні двозначності, вона повідомляє йому, що ретельно фіксує всі зроблені постріли.
— Але тобі ж подобаються грубіші штуки? — запитує Петтер.
— Ні. Я користуюся Glock17. До нього підходить багато армійських дев’ятиміліметрових набоїв.
— Хіба ти не береш чеські?..
— Беру, але... але краще т39В.
Обоє входять в залу нарад, сідають на свої місця й вітаються з Йоною.
— У деяких пістолетів Glock газовідвід поруч із мушкою,— продовжує Магдалена.— Віддача мінімальна, а швидкість стрільби значно збільшується.
— А що скаже наш мумі-троль? — запитує Петтер.
Йона м’яко посміхається, а його світло-сірі очі ніби беруться кригою. Він відповідає зі своїм співучим фінським акцентом:
— Скажу, що це не важливо. Вирішальне значення має не стрілянина.
— Отже, тобі можна не вчитися стріляти? — насмішкувато цікавиться Петтер.
— Йона — добрий стрілець, — зазначає Магдалена.
— Та він у всьому молодець, — зітхає Петтер.
Магдалена, не зважаючи на Петтера, звертається до Йони:
— Найкраще в Glock із компенсатором — це те, що порохового газу не видно в темряві.
— Це точно,— тихо відгукується Йона.
Магдалена радісно відкриває чорну шкіряну папку й береться гортати папери. Бенні заходить, сідає, оглядає усіх присутніх, голосно грюкає долонею по столу й широко посміхається, коли Магдалена кидає на нього роздратований погляд.
1
Флорбол — один із різновидів хокею. Гра зародилася у Швеції у 70-х роках 20 століття і швидко здобула популярність по всій Європі. Наразі Міжнародна федерація флорболу об’єднує 49 країн, проте найбільшу популярність спорт має саме на батьківщині.