Як побаче хтось уві сні смоківницю, страх як зажурицця. Тре’ тоді йому встати раненько, помолитися своєму Богу, і розказать свій сон. Тоді треба вийти надвір і розказать голосно на всі чотири сторони свій сон, щоб він утратив свою силу при світлі дня. Лиха прикмета — побачити смоківницю уві сні.
Ти добре пам’ятаєш той липень, бо намучилася тоді з цією смоківницею. Вона росла в тебе посеред подвір’я, і щосерпня родила такими пишними смоквами, просто гігантськими, і медовими на смак, тобі заздрила вся округа. Тож того липня твої смокви дозріли рано і стали падати. Уже з кінця червня. Дозрівали на гілці, репались і падали. Ціла злива зі смокв на твоєму подвір’ї, які спекло сонце. Скрізь лежали смокви-падалиці з порозкриваними від щирого подиву ротиками.
Смоківниця без смокв уві сні віщує біду й усілякі негаразди. Як бачиш уві сні смокви свіжі і ти їх їси, знай, шо то ти їси себе і ті гаразди, шо маєш. Означає хороби або інші які прикрості. Тре’ тоді людині піти й помолитися своєму Богові.
Двадцяте липня, ти дуже добре пам’ятаєш, як сталася біда. Ти прокинулася вранці, й діжка, що стояла під смоківницею була вже з горою завалена порепаними смоквами. Ти вискочила надвір у нічній сорочці, схопила віник та совок і почала їх збирати. Збираєш, збираєш, а кінця-краю не видно. Ой, смокви, смоквочки мої, ви ж усі погниєте! І до себе: що ж ми їстимемо в серпні, як не буде наших смокв медових, що ж ми їстимемо?
Як хто побаче, шо смокви на гілці вже попечені ще до своєї пори, це — до великих нещасть. Означає, що почнуцця сварки, колотнеча, лихо одним словом. Як бачиш, як вони висять на дереві і — бух — падають, це означає, шо сварка буде така... не приведи Боже.
Такою тебе застала сусідка, що завітала до вас уранці. Прибігла поділитися радісними новинами. Обійшлося, хух, гукнула вона тобі. Обійшлося, ми врятовані! Приїхала матуся до нас на поміч! Приїхала Айше сюди у відпустку! «А що це ти робиш зі смоквами?» «Обсипалися, — кажеш ти їй. — Дійшли мої смоквочки вже в липні, мої соковиті, медові, на які заглядається вся округа. Дійшли і падають у двір. Не дочекаються своєї пори в серпні», — кажеш, а в очах сльози стоять. Потім ти залишила сусідку в дворі й побігла будити сина. «Що сталося, мамо? — каже він до тебе. — Мамо, що?!» «Айше приїхала сюди у відпустку. А в нас смоківниця захворіла. Не маємо чим її пригостити. Не буде чого нам їсти в серпні». І почала ридати.
Як побаче хтось, шо репнула смоква на гілці і пада, жди великої біди. З тих бід, від яких навіть сам Господь Бог не захистить. Нічо’ не зможе тут вдіяти Творець. Цур його, побачити вві сні, як смокви лежать розкритими вже на землі. Тут і Бог не зможе нічим зарадити.
Словами не передати, як ти ридала того дня. Сльози все бігли і бігли з очей. «Не маємо чим пригостити Айше. Ой, не маємо!»
Як побаче хтось уві сні смоківницю, страх як зажурицця.
Ти ридала.
Як при надії жінка і чогось вона забажає собі, не слід їй тим до себе торкацця, бо на дитинці вийте такий самий знак.
Як поїсти їй закортить, хай не п’є воду, хай хліб їсть, який мусить повсякчас мати при собі.
Зайця не треба їсти вагітній, бо дитя буде полохливе, як той заяць.
До річки хай не підходить, хай не сідає над битим посудом, хай не тягне двері за ручку, все це може нашкодити дитині.
Ознаки були вже зранку, та ти не хотіла їх помічати. Як прокинулася, відчула таку спрагу, що була ладна випити цілу ріку. Потім у тебе страшенно розболілася голова, наче по скронях почали гатити тисячі маленьких молотків. Усе тебе дратувало. Дратувало власне вбрання. Вибішував вазон із базиліком, вибішував запах їжі, яку затіяла готувати сусідка. Дратувало існування Арифа. До полудня тебе мучив живіт. І тоді ти почала рахувати, загинаючи пальці. Двадцять шість, двадцять сім. Може, хоч цього разу? Ну, нарешті? Ні, таки не зараз.
Як живіт у тебе невеликий, схожий на м’яч, буде хлопчик, як великий та широкий — дівчинка.
Як побаче плями в себе на обличчі, буде хлопчик.
Як сосок стає горошинкою, буде хлопчик, а як м’який та широкий — дівчинка.
Дівчинка штовхаєцця п’ять місяців, хлопчик — сорок днів.
Звісно, ти про все знала заздалегідь. Щоразу, як хотіла дізнатися, що може статися, ти йшла на гостину до старої Еміне. Удавала, що тобі треба пройтися кварталом і, от, заскочила й до неї. «Заходь, — завжди тобі казала стара, — заходь, Хатіше, пригощу тебе кавою». І коли ти доходила до гущавини, давала філіжанку їй, щоб вона подивилася твою долю. Ти знала, що робити так дуже небезпечно. Еміне бачила у філіжанці багато чого, але тобі розповідала лише те, про що ти хотіла дізнатися. Чи сьогодні вдала нагода? Ні, Хатіше. Спробуй знову.