Щочетверга зрання я хапала свої шампуні, рушники, шльопки, кидала в торбинку щось перекусити й бігла до лазні на омивання, у хамам, що стояв на вулиці Емерґез, два кроки від мого будинку, вона працювала через день, раз — для чоловіків, раз — для жінок, але щочетверга — лише ми, четвер — наш день, у цей день ходили в хамам ми, і жодна порядна жінка не наважилася б навіть підійти до дверей хамаму, обходили його боком і думали, що зараз їм не можна зайти помитися, якби там були чоловіки, і тоді їм було б легше наважатися і ввійти, вода, що стікала по наших тілах, була бруднішою, запах, який ми лишали на плитці, смердів дужче, казали вони, торохкотіли так неспинно між собою, але щочетверга хамам належав тільки нам, і ніхто не міг його в нас відібрати, зрання ми сходилися, лишали одяг у маленькій комірчині біля входу і йшли до сиджалику, «спекотної кімнати», щоб наші тіла огорнуло гарячуще повітря, і ми починали пітніти, сідали і стікали потом, і сиділи там цілими годинами, і з потом з нас виносило чоловіків, із кожною краплиною, кап-кап, усіх тих Старосів і Памбосів, Хасанів і Меметів, нас огортала розпечена пара, і хамам танув в імлі, наше тіло викидало їх із себе, гнало їх геть, їхні запахи та сперму, їхні подихи кружляли та повільно опадали на плитку, з тіла збігала і збігала чорна, брудна вода, а потім ми йшли і терли себе мачулою, терли й терли аж до почервоніння, аж доки від них не лишиться й сліду, доки зійдуть із нас Староси, Памбоси, Хасани й Мемети, і потім лили на себе студену воду, обливали свої тіла крижаною водою, і тоді верталися до теплої кімнати, щоби помалу призвичаїтися до температури, знову виливали на себе холодну воду і тоді вже йшли до соуклюку, прохолодної кімнати, і лишалися там, щоб отямитися від спеки, пару, розтирань і крижаної води, потім ми переходили до іншої кімнати, де обмотувалися рушниками й узували шльопки, наливали собі чай, виймали перекуски, без них ніяк, і починали теревенити одна з одною, обговорювали щось веселе та радісне, ділилися новинами, потім потроху починали вдягатися, збирали речі й ішли, омиті, чисті, красиві й готові знову батрачити до сьомого поту, готові до Ставросів і Памбосів, Хасанів і Меметів. Та ось уже кілька місяців, коли я відокремилася від інших, ходжу до хамаму щочетверга сама, сідаю в сиджаклику, тіло обвіває гарячуще повітря, я закипаю, з мене тече, стаю розпеченою, моє тіло порожніє, з нього виплескуються річки поту, стікає, біжить струмочком, щоб винести із себе всіх чоловіків, стікає та біжить струмочком брудна вода, що ллється на плитку підлоги, і я виливаю на себе студену воду, з глека із запітнілими стінками, виливаю на себе студену, майже крижану воду, і потім тру собі ноги, тру руки, стегна, груди, тру мачулою, сильно-сильно, тривалий час, доки все почервоніє, доки тіло вже не витримує тертя, виливаю на себе холодну воду, але з мене не змивається Зекі, ні, і я такою йду до соуклюку, і вже там, через багато годин зустрічаю інших, які завжди там, і наполегливо чекають на мене, і не кажуть нічого, але загортають мене в товсті рушники, і наливають чай, яким можна обпектись, ні про що не теревенять, не діляться своїми новинами, бо нема про що розповідати, і я думаю, що й вони іноді згадують, як бігали до хамаму, точнісінько, як і я, і терлися, щоб видалити зі свого тіла якогось свого Зекі, який не йде, той Зекі, не змивається з мене той Зекі, ніяким способом, іди геть, кажу йому, залиш мене, Зекі, але Зекі не йде, мені це добре відомо, Зекі не йде.
У мого татка була своя крамничка, ятка, по суті, біля самої церкви, біля Хрисалініотиси, і він купляв всякі наїдки, приправи, прянощі по всьому світові, а потім продавав їх навсібіч, тому — помідорчика, тому — городину, тому — яйця, а тому — паляницю свіжу. Такі знамениті паляниці. А ті паляниці йому привозила одна туркеня з Оморфіти[23], жінка бідна, но чесна, сама хліб випікала, а паляниці в неї такі були, пальчики оближеш. Ну от. Як почалися заворушення і в нас зло велике взялося проти турків, то прийшли до нього хлопаки із наших волоцюг, тутешніх, і сказали, шоб більше не купував у тієї туркені, не буди, кажуть, лихо, нехай сидить собі тихо, купуй хліб у якоїсь доброї християнки. А мій же ж татко їх не послухав. Каже їм, щас, каже, оце через вас припиню в бідної жінки купляти дві торбинки хліба. Вони приходили раз, приходили два, а потім якось уночі підстерегли його і живого місця не оставили. Сильно відлупцювали, шо аж тре’ було везти до больниці. Але татко наполягав.