— Ну от. Кажуть, було двоє братів.
— Брати правду-матінку один одному різали.
— І сварилися, страх як!
— Посварилися та й повитягали ножі.
— Мали ціле царство, та й ну його ділить.
— Там, у себе, країну, солодку, як мед, і гірку, як полин.
— Як мед?! Балачки то всьо!
— Посварилися, побилися, та й повбивали один одного.
— Посварилися, побилися, пустили один одному кров, пропали ні за цапову душу.
— Ніхто не знав, де їх поховали.
— Як мед?! Балачки то всьо!
— Балачки, балачки, нісенітниці й вигадки.
— Загинули, поховали їх, усе, нема.
— Пропали поховані мерці.
— Але ніхто не повідомив їхнім рідним, що вони померли.
— І шукали їх їхні жінки багато часу.
— Їхні матері.
— Їхні дочки.
— Їхні жінки.
— Вигадки.
— Так переказують.
— Ночами виходили і кликали їх.
— Виходили ночами і голосили.
— Куди ви поділися? Вертайтеся назад!
— Куди ви поділися? Вертайтеся до нас!
— Куди ви поділися? Чому ви не йдете?!
— І шо, не знайшлося нікого, хто їм відповів би?
— Не знайшлося нікого, хто їм відповів би.
— Ані Аретуси.
— Ані Кастаномалуси.
— Ані Лігери.
— Ані Мелузіни[54].
— Нікого з них вони не знали?
— Ніхто не знав.
— Ми!
— Лишили їх на самоті пронизливо голосити.
— Лишили їх на самоті оплакувати тяжко.
— Ось такі в нас тут оповідки, такі перекази.
— Ось такі.
— Із солодкої, мов мед, країни.
— Із краю гіркого, мов полин.
— Нема щасливого в них кінця.
— Немає кінця-краю в них, нема...