Опісля останнього сну шовкопряду давали ще наїстися, і він починав випускати з рота нитку. Наставав час йому прикріпитися до гілки, замотатися в кокон. Тоді його пересаджують туди, де густіше гілок, і він почина прясти і вдень, і вночі. Робить такий тугенький, ловкенький кокон. Обплутуєцця зусібіч і гарненько вмощуєцця всередині. Ось тоді не тре’ ловити гав! Тіки він домотав кокон, тре’ його хапать і класти на стіл, виставлений на сонце. Тоді кокон жарицця, спека пече його, живе створіння в ньому здиха, лишаєцця шовк. Одначе не всі кокони виставляють на сонце. Деякі лишають. Щоби роздовбав його хробак і виліз. І став метеликом. Щоби попарувався і відклав яйця на наступний рік. І ти бачиш, як вони деруть шовк. Як навмання видряпуюцця. Летять. Нічьо не хочуть: ні пити, ні їсти. Тіки паруватися, знайти собі пару. «Шо воно таке? — часто запитували діти, дивлячись, як паруюцця в майже божевільному кружлянні метелики. — Шо воно таке?» Ану, цить! Шикали на них дорослі. Цитьте! «Це — Кохання!»
Більшість клієнток самі приходили до майстерні оглянути й вибрати речі, які мали намір замовити. Там вони могли переглянути журнали, тканини, а також посидіти досхочу, щоб прийняти рішення. Кас’яні мала славу неперевершеної модистки, неприступної, яка вимагала, щоб жінки, які хотіли обслуговуватися в неї, особисто приходили до майстерні. Однак навіть вона, така неперевершена й неприступна, іноді мусила відвідувати будинки багатіїв, які не тільки посилювали чутки про її майстерність, а й по-суті утримували її зовсім недешеве ательє. Тоді вона збирала вас довкола себе наче свою гвардію, нав’ючувала відрізами тканин, швацьким знаряддям, і, очолювані нею, ви вирушали до господ, де на вас із нетерпінням чекали. Щоб зняти мірки, проконсультувати й загалом допомогти дружинам буржуа християн, турків адвокатів, які мешкали тоді в Нікосії, а іноді — навіть і британських офіцерів, які всі захоплювалися винахідливістю Кас’яні, яка вміла з нічого робити вечірні туалети й коктейльні сукні.
Певно в один із таких походів ти й запримітила Андрікоса. Він тоді працював підмайстром у меблевій майстерні біля Церкви Богородиці Хрисалініотиси[10] й нарізав дошки на пилорамі, як було видно крізь непричинені двері. Коли ви проходили вулицею, всі кидали свою роботу — робітники й домогосподарки проводжали вас поглядами. Це було вже не вперше, тож не справляло на тебе особливого враження. Та й подобалося це тобі, хоча ти знала, що увага всіх прикута до високої білявки, вашої господині, що з незворушним виглядом, незважаючи ні на що, йшла попереду вас, які дріботіли слідом, скидаючись на чотири чорні тюки з лахами.
Як і решта, того дня Андрікос облишив свою роботу й дивився на парад «гвардії». Однак щось у цей момент змінилося, тіло Кас’яні непомітно виструнчилося ще дужче, а в поставі та ході, яка непомітно втратила впевненість, усе свідчило про те, що зараз когось помітила й вона.
Високий, ставний, сухорлявий. От який чоловік подобався Кас’яні! А ще він не мав за душею ні гроша, будучи єдиним годувальником у родині, і мав на шиї ще двох неодружених сестер, які цілком залежали від нього, живучи під Нікосією в селищі, до якого він планував повернутися після того, як вивчиться на майстра та виб’ється в люди.
Роман розвивався неквапом і викликав захоплення; Андрікос почав знаходити приводи по обіді пройтися повз крамниці, а Кас’яні дедалі частіше відвідувала своїх клієнток. Приховані зиркання швидко перетворилися на довгі погляди, потім — посмішки, потім — кивки. Перший крок зробила Кас’яні, яка одного вечора привіталася з ним, а наступного він, проходячи повз, простягнув їй запашну гілку гарденії. Невдовзі туди-сюди ви почали носити любовні записочки, які вам передавала Кас’яні і ви непомітно їх заносили до меблевої майстерні, а тоді — таємні надвечірні зустрічі й плітки, що ширилися кварталом. Поголос про те, що вродлива Кас’яні накинула оком на пригожого, але бідного Андрікоса почав ширитися й міцнішати. Та де таке бачено, перемовлялися сусідки, як могла Кас’яні звернути увагу на пташку такого низького польоту. А той Андрікос?! Як він наважився злетіти так високо?!
Зрештою, той гомін посилився так, що перелетів через стіни міста й дістався до вух матері Андрікоса, грубої та приземленої селючки, що лишень дізналася, на яке посміховисько перетворився в місті її син, сіла в перший автобус і помчала подивитися в очі їм обом. Спершу вона мала розмову із сином і нагадала йому про всі його обов’язки, і потім пішла до «тої». Вона з’явилася в крамниці після обіду й забажала побачити господиню.
10
Найдавніший (зведений у XV ст. Еленою Палеолог (Палеологіною), дружиною короля Кіпру Йоанна ІІ де Лузін’яна) зі збережених православних храмів Нікосії.