— Тим часом це про нього все.
— Давай далі, — сказав Меландер.
— Я дотримуватимусь того порядку, що в схемі. Отже, далі йде Оке Стенстрем. Убитий п'ятьма пострілами в спину. Одна куля, в праве плече збоку, мабуть, попала рикошетом. Йому було двадцять дев'ять років і мешкав він…
Гунвальд Ларсон перебив його:
— Це можна пропустити. Ми знаємо, де він мешкав.
— А я не знаю, — сказав Ренн.
— Він мешкав на Черговсгатан разом із своєю нареченою…
Гунвальд Ларсон знов перебив його:
— Вони не заручені. Я недавно питав його.
Мартін Бек сердито глянув на нього й кивнув Реннові, щоб той читав далі.
— Він мешкав з Осою Турел. Їй двадцять чотири роки, і працює вона в бюро подорожей.
Він скоса глянув на Гунвальда Ларсона й додав:
— Жили без шлюбу. Я не знаю, чи її повідомлено.
Меландер витяг з рота люльку і сказав:
— Повідомлено.
Жоден з них не глянув на знімок спотвореного тіла Стенстрема. Вони вже його бачили й не хотіли дивитися ще раз.
— У правій руці він тримав свій службовий пістолет, зняв його з запобіжника, але ні разу не вистрілив. У кишені у нього знайдено гаманець з тридцятьма сімома кронами, посвідку про особу, фотокартку Оси Турел, листа від матері й кілька квитанцій. А ще шоферські права, записник, ручки й ключі. Нам усе це повернуть з лабораторії, коли скінчать роботу. Читати далі?
— Так, прошу, — мовив Кольберг.
— Дівчину на сидінні поряд із Стенстремом звати було Бріт Данієльсон. Вона мала двадцять дев'ять років, була неодружена і працювала в лікарні на Сабатсберзі. Вона була медсестра з дипломом.
— Цікаво, чи не їхали вони разом, — мовив Гунвальд Ларсон. — Може, Стенстрем часом скакав убік?
Ренн докірливо глянув на нього.
— Треба буде з'ясувати, — сказав Кольберг.
— Вона мешкала разом з іншою медсестрою із Сабатсберзької лікарні на Карлбергсвеген, вісімдесят сім. За словами тієї дівчини, яку звуть Мопіка Грангольм, вона верталася просто з лікарні. В неї влучила одна куля. В скроню. Вона єдина з усіх жертв, що дістала тільки одну кулю. В її сумочці знайдено тридцять вісім різних дрібничок. Треба їх перераховувати?
— На якого біса? — сказав Гунвальд Ларсон.
— Під четвертим номером у списку стоїть Альфонс Шверін, той, що лишився живий. Він лежав горілиць між задніми поздовжніми сидіннями. Ви вже знаєте, які в нього рани — постріл у живіт і куля поблизу серця. Відомо, що він самітний і мешкає на Норра Сташунсгатан, сто сімнадцять. Йому сорок три роки, а працює він в одній. дорожній конторі. До речі, як йому тепер?
— І досі не опритомнів, — сказав Мартін Бек. — Лікарі сподіваються, що він прийде до тями, але не впевнені, чи зможе говорити й чи щось пам'ятатиме.
— А хіба куля в грудях не дає говорити? — запитав Гунвальд Ларсон.
— Не куля, а шок, — відповів Мартін Бек.
Він відсунувся зі стільцем назад і потягнувся. Тоді закурив сигарету і знов схилився над схемою.
— Ну, а той у кутку? Номер п'ять? — запитав він і показав пальцем на заднє сидіння в правому кутку автобуса.
Ренн заглянув у свої нотатки.
— Той дістав вісім куль. У груди і в живіт. Він араб, на прізвище Мохамед Буссі, алжірський підданець, тридцяти шести років. У Швеції не має ніяких родичів. Він мешкав у своєрідному пансіонаті на Норра Сташунсгатан. Мабуть, їхав додому з роботи, з «Зигзага» — того чудернацького ресторанчика на Васагатан. Це поки що про нього все.
— Араб? — перепитав Гунвальд Ларсон. — Чи то не вони там у себе люблять влаштовувати стрілянину?
— Твоя політична освіта просто приголомшлива, — зауважив Кольберг. — Тобі треба перейти на службу в держбезпеку.
— Вона зветься державною поліцією з питань безпеки, — поправив його Гунвальд Ларсон.
Ренн устав, витяг з купи кілька фотографій, розіклав їх на столі й сказав:.
— Цього хлопця не впізнано. Номер шість. З крайнього сидіння зразу за середніми дверима. В нього попало шість куль. У кишенях він мав коробочку сірників, сигарети, автобусний квиток і тисячу вісімсот двадцять п'ять крон різними купюрами. Оце все.
— Багато грошей, — задумливо. сказав Меландер.
Вони схилились над столом, пильно розглядаючи фотографії незнайомого. Він зсунувся з сидіння і майже лежав, спираючись головою на спинку сидіння, звісивши додолу руки й простягнувши в прохід ліву ногу. Піджак спереду був залитий кров'ю. Обличчя не було.
— Хто б це в біса міг бути? — сказав Гунвальд Ларсон. — Та його і рідна мати не впізнала б.
Мартін Бек підійшов до схеми автобуса на стіні.