— Але ж там нікого не було, хай вам біс! Ви домоглися тільки одного: стерли геть усі сліди в тому проклятому автобусі! Я вже не кажу про те, що ви зробили надворі! І чого було ще товктися біля трупів? Щоб ще дужче все позамащувати кров'ю?
— Щоб поглянути, чи немає там живих, — пояснив Крістіансон.
Відчинилися двері, і зайшов Мартін Бек. Крістіансон відразу підвівся, а за ним Квант.
Мартін Бек кивнув їм і запитливо глянув на Гунвальда Ларсона.
— Це ти так кричиш? Лаєш цих хлопців? Що вже тепер допоможе лайка?
— Допоможе, — відповів Гунвальд Ларсон. — Це конструктивна лайка.
— Конструктивна?
— Атож, бо ці два йолопи… — Він урвав і вдався до інших слів. — Ці два колеги — наші єдині свідки. Ви чуєте? Коли ви прибули на місце злочину?
— Об одинадцятій тринадцять, — сказав Квант. — Рівно. Я подивився на годинник.
— А я сидів саме тут, де сиджу тепер, — сказав Гунвальд Ларсон. — Мені подзвонили вісімнадцять хвилин на дванадцяту. Навіть коли накинемо, що ви вовтузились біля радіо півхвилини і що радіостанція, поки зв'язалася зі мною, згаяла п'ятнадцять секунд, то однаково лишається більше ніж чотири хвилини. Що ви робили протягом цього часу?
— Та… — почав Квант.
— Авжеж, ви гасали навкруги, як зачумлені пацюки, розтоптували кров та мозок і пересували трупи. Цілих чотири хвилини!
— Я не бачу в твоїх словах нічого конструктивного… — почав Мартін Бек, але Гунвальд Ларсон відразу перебив його:
— Постривай. Хоч ці йолопи протягом чотирьох хвилин нищили сліди на місці злочину, вони таки справді прибули тринадцять хвилин на дванадцяту. І не з власної волі, а тому, що їх повідомив про нещастя чоловік, який перший побачив автобус. Так чи ні?
— Так, — сказав Квант.
— Якийсь старий чоловік з собакою.
— Отож-бо. Їм сказав про нещастя чоловік, прізвища якого вони, бачте, не записали, і ми б його, мабуть, не знайшли, якби він сам ласкаво не прийшов сьогодні до нас. Ну, то коли ви побачили чоловіка з собакою?
— Та як вам сказати… — почав Квант.
— Приблизно за дві хвилини до того, як ми під'їхали до автобуса, — сказав Крістіансон, дивлячись на свої черевики.
— Отож-бо, за словами того чоловіка, ви цілу хвилину сиділи в машині й морочили йому голову непотрібною балаканиною. Про собак, чи що? Це правда?
— Так, — промурмотів Квант.
— Отже, ви дізналися про нещастя десь о десятій чи одинадцятій хвилині на дванадцяту. На якій відстані від автобуса спинив вас той чоловік?
— Приблизно метрів за триста, — сказав Квант.
— Збігається, збігається, — сказав Гунвальд Ларсон. — А оскільки тому чоловікові сімдесят років і він тяг за собою хвору таксу…
— Хвору? — здивувався Квант.
— Саме так, — сказав Гунвальд Ларсон. — В тієї собацюри перебитий хребет, і вона майже не володіє задніми лапами.
— Я починаю нарешті розуміти твою думку, — сказав Мартін Бек.
— Отож-бо. Я звелів старому сьогодні пробігти ту відстань. З собакою і з усім парадом. Він пробігав її тричі, потім собака вже більше не зміг.
— Хіба можна так знущатися з бідолашного пса? — обурився Квант.
Мартін Бек вражено й зацікавлено глянув на нього.
— Хоч би як, а той екіпаж не міг домчати швидше, ніж за три хвилини. Отже, чоловік побачив зупинений автобус щонайпізніше о сьомій хвилині на дванадцяту. А ми знаємо майже точно, що вбивство сталося хвилини за три-чотири перед тим.
— Звідки ви знаєте? — в один голос запитали Крістіансон і Квант.
— Це вас не стосується, — мовив Гунвальд Ларсон.
— З годинника помічника слідчого Стенстрема, — пояснив Мартін Бек. — Одна куля пробила йому груди й застрягла в правому зап'ястку. Вона розбила корпус його годинника марки «Омега», і згідно з експертизою годинник відразу спинився. Він показував три хвилини і тридцять сім секунд на дванадцяту.
Гунвальд Ларсон несхвально глянув на нього.
— Ми знали, що Стенстрем був дуже пунктуальний, — сумно сказав Мартін Бек. — Годинникарі звуть таких людей мисливцями за секундами. Це означає, що його годинник ішов точно. Давай далі, Гунвальде.
— Той чоловік з собакою ішов по Норрбакагатан від Карлбергсвеген. Автобус обігнав його на початку вулиці. Він згаяв близько п'яти хвилин, щоб дійти до кінця вулиці. Автобус здолав цю саму відстань приблизно за сорок п'ять секунд. На вулиці чоловік не зустрів нікого. Дійшовши до рогу, він побачив зупинений автобус з другого боку вулиці.
— Ну й що з того? — мовив Квант.
— Мовчи, — сказав Гунвальд Ларсон.
Квант схопився на ноги і вже розтулив рота, але, глянувши на Мартіна Бека, стримався.