Мартін Бек сумно глянув на нього. Так само вривався до кімнати Стенстрем, зненацька, без стуку. Майже завжди. Це його дуже дратувало.
— Що там? Вечірні газети? — запитав Гунвальд Ларсон.
— Так, — відповів Гаммар. — Дуже втішні матеріали.
Неприязно дивлячись на газети, він розіклав їх на столі. Заголовки були набрані великими жирними літерами, але тексти не давали багато відомостей.
— «Це злочин сторіччя», — каже видатний спеціаліст з розслідування вбивств, Гунвальд Ларсон із стокгольмського карного розшуку», — почав цитувати Гаммар. — «Це найжахливіше видовисько з усіх, які мені довелось бачити у своєму житті». Два знаки оклику.
Гунвальд Ларсон відкинувся на стільці й невдоволено насупив брови.
— Ти опинився в гарному товаристві, — зауважив Гаммар. — Міністр юстиції також сказав тут своє слово: «Треба припинити цей дев'ятий вал беззаконня й злочинності. Поліція мобілізувала всі людські й технічні ресурси, щоб негайно спіймати, вбивцю». — Він оглянув усіх і додав: — Отже, це й є ті ресурси.
Мартін Бек висякався.
— «Уже тепер сотня найздібніших криміналістів з цілої країни бере безпосередню участь у слідстві, — знов прочитав Гаммар, показуючи на одну з газет. — Такого розмаху ще не знала історія нашої вітчизняної криміналістики».
Кольберг зітхнув ї схопився за голову.
— Ну й політика, — промурмотів Гаммар сам до себе. Він шпурнув газети на стіл і запитав: — Де Меландер?
— Розмовляє з психологами, — відповів Кольберг.
— А Ренн?
— Чергує в лікарні.
— Звідти є якісь новини?
Мартін Бек похитав головою і сказав:
— Весь час його оперують.
— Ну от. Відтворимо обставини.
Кольберг попорпався в своїх паперах і почав:
— Автобус рушив з Бельмансру приблизно о десятій.
— Приблизно?
— Так, весь графік міського транспорту порушився через ту демонстрацію на Страндвеген. Автобуси стояли або через те, що були забиті вулиці, або через те, що поліція їх не пускала, і так спізнювалися, що водіям наказали не дотримуватися графіка, а відразу завертати, як доїдуть до кінцевої зупинки.
— Наказали по радіо?
— Так. Водії сорок сьомого маршруту отримали таку інструкцію зразу після десятої години. З Стокгольмського управління транспортом.
— Прошу далі.
— Ми виходимо з засади, що напевне знайдуться люди, які їхали до котроїсь зупинки саме цим автобусом. Але досі ми не маємо ще жодного такого свідка.
— Вони ще зголосяться, — сказав Гаммар. Він показав на газети й додав: — Побачивши оце все.
— Годинник Стенстрема спинився на двадцять третій годині, трьох хвилинах і тридцяти, семи секундах, — нудним голосом вів далі Кольберг. — Є підстави припускати, що саме в цей час і пролунали постріли.
— Перші чи останні? — запитав Гаммар.
— Перші, — відповів Мартін Бек.
Він обернувся до схеми на стіні й показав пальцем на лінію, якою він обвів середні двері автобуса.
— Ми вважаємо, що той, хто стріляв, стояв тут, — сказав він. — На майданчику навпроти дверей.
— З чого ти зробив такий висновок?
— З напрямку куль. З того, як лежали гільзи.
— Ага. Давай далі.
— Ми вважаємо також, що злочинець дав три черги пострілів. Першу просто, зліва направо, і влучив нею кількох осіб, які сиділи в передній частині автобуса, тих, що на схемі позначені номерами один, два, три, вісім і дев'ять. Одиниця — це водій, а двійка — Стенстрем.
— А потім?
— Потім він обернувся, мабуть, праворуч, і другою чергою застрілив чотири особи в задній частині автобуса, знов-таки зліва направо. Він убив номери п'ять, шість і сім та поранив номер чотири, тобто Шверіна. Шверін лежав горілиць у проході ззаду. Ми пояснюємо це тим, що він сидів на поздовжньому сидінні з лівого боку і встиг підвестися. Отже, його зачепив останній постріл.
— А третя черга?
— Знов просто, цього разу справа наліво, — сказав Мартін Бек.
— А зброєю був, певне, автоматичний пістолет?
— Так, — відповів Кольберг. — Найімовірніше. Звичайного військового зразка…
— Хвилинку, — перебив його Гаммар. — Скільки часу потрібно було на цю стрілянину? Вистрілити чергу вперед, обернутися, вистрілити назад, знов спрямувати зброю вперед і наново зарядити її?
— Оскільки ми ще напевне не знаємо, яку злочинець мав зброю… — почав був Кольберг, але Гунвальд Ларсон перебив його:
— Близько десяти секунд.
— Як він вибрався з автобуса? — запитав Гаммар.
Мартін Бек кивнув Екові і сказав:
— Це твоє завдання. Прошу.
Ек пригладив сивого чуба, відкашлявся й почав: