— Відчинені були задні двері. Найімовірніше, що вбивця вийшов ними з автобуса. Але щоб відчинити їх, йому спершу треба було пройти до переднього сидіння, простягти руку над водієм або повз нього й повернути ручку.
Ек зняв окуляри, протер їх хусточкою і підійшов до схеми.
— Я звелів збільшити ці два малюнки, — сказав він. — На одному видно всі пристрої, з допомогою яких керують автобусом, а на другому — автомат, який відчиняє двері. На першому малюнку вимикач струму, що веде до системи, яка відчиняє й зачиняє двері, позначений номером п'ятнадцять, а ручка, що відчиняє двері, номером вісімнадцять. Ручка міститься ліворуч від керма, спереду і трохи навскоси від бічного вікна. А сама ручка — ви бачите її на другому малюнку — може мати п'ять різних положень.
— Щось я нічого не второпаю, — сказав Гунвальд Ларсон.
— У горизонтальному положенні, або в першому, обоє дверей зачинені, — незворушно вів далі Ек. — У положенні другому, одна риска вгору, відчиняються задні двері, в положенні третьому, дві риски вгору, відчиняються обоє дверей. Ручка повертається також униз, положення четверте й п'яте, Одна риска вниз — відчиняються передні двері, дві риски вниз — знов-таки відчиняються обоє дверей.
— Коротше, — сказав Гаммар, — особа, яка стріляла з того місця, де вона стояла біля середніх дверей, мусила пройти до переднього сидіння, нахилитися над водієм, що лежав на кермі, й повернути ручку в положення друге. Тоді відчинилися задні двері, тобто ті, що й лишились відчиненими, коли прибула поліція.
Мартін Бек відразу схопився за нитку.
— І справді, є ознаки, які показують, що останні постріли пролунали тоді, коли злочинець відступав проходом до переду автобуса. І стріляв з лівого боку. Один із пострілів, мабуть, влучив у Стенстрема.
— Чисто окопна тактика, — зауважив Гунвальд Ларсон. — Навкружна.
— Гунвальд хвилину тому дуже влучно зауважив, що він нічого не розуміє, — сухо сказав Гаммар. — Бо все це свідчило б про те, що злочинець був обізнаний з автобусом, розумівся на його пристроях.
— Принаймні вмів відчиняти двері, — уточнив Ек.
У кімнаті запала тиша. Гаммар наморщив лоба. Нарешті він сказав:
— Отже, ви вважаєте, що хтось спинився посеред автобуса, постріляв усіх, а тоді просто пішов собі геть? І ніхто не зреагував? І водій нічого не помітив у люстерко?
— Ні, трохи не так, — сказав Кольберг.
— А як?
— Що хтось зійшов задніми східцями з верхнього поверху автобуса із знятим з запобіжника автоматом, — сказав Мартін Бек.
— Хтось, що сидів там якийсь час сам, — додав Кольберг. — Хтось, що очікував найзручнішої миті.
— А як водій знає, що хтось є на верхньому поверсі? — запитав Гаммар.
Усі очікувально глянули на Ека, який знов відкашлявся й сказав:
— На східцях вмонтовано електрокамери. А вони в свою чергу діють на лічильник, що міститься на дошці керування. Після кожного, хто проходить нагору передніми східцями, лічильник додає одиницю. Отже, водій весь час знає, скільки пасажирів сидить нагорі.
— А коли автобус став, лічильник показував нуль?
— Так.
Гаммар трохи помовчав, тоді сказав:
— Ні, це нас не влаштовує.
— Що? — запитав Мартін Бек.
— Таке відтворення обставин.
— А чому? — запитав Кольберг.
— Надто все здається продуманим. Божевільний убивця так докладно не розплановує своїх вчинків.
— Невже? Той божевільний в Америці минулого року застрілив з вежі понад тридцять осіб, — сказав Гунвальд Ларсон. — І геть усе розрахував. Навіть узяв собі їсти.
— Так, — визнав Гаммар. — Але одного він не розрахував.
— Чого саме?
Відповів Мартін Бек:
— Як звідти вибратися.
XII
Через сім годин, о десятій вечора, Мартін Бек і Кольберг усе ще сиділи в будинку поліції на Кунгсгольмсгатан.
Надворі було темно, дощ уже не йшов.
Крім цього, нічого особливого не сталося. Іншими словами, слідство не зрушило з місця.
Поранений у Каролінській лікарні й далі був у тяжкому стані.
Після полудня зголосилися двадцятеро свідків. Як виявилося, дев'ятнадцятеро з них їхали іншими автобусами. Лишився єдиний свідок, вісімнадцятирічна дівчина, яка сіла на площі Нюбру і проїхала дві зупинки, а там пересіла в метро. Вона сказала, що з нею вийшли з автобуса ще кілька пасажирів, що було цілком імовірно. Ще вона впізнала водія. І це було все.
Кольберг знервовано походжав по кімнаті, весь час позираючи на двері, ніби сподівався, що хтось виважить їх і вдереться досередини.