Кімната була неправильної форми, з одного рогу короткий коридорчик вів до кухні. Крізь відчинені в коридор двері видно було другу кімнату. Кухня і спальня виходили вікнами на подвір'я.
Оса Турел сіла в шкіряне крісло й підігнула під себе ноги. Вона показала на два стільчики, і Мартін Бек з Кольбергом також сіли. Попільничка на довгому столику була повна недокурків.
— Думаю, ви розумієте, що нам не дуже приємно надокучати вам, — сказав Мартін Бек. — Але… нам неодмінно треба було якнайшвидше поговорити з вами.
Оса Турел відповіла не зразу. Вона взяла сигарету, що лежала запалена на краю попільнички, і глибоко затягнулася, її рука ледь тремтіла, під очима були сипці.
— Так, я розумію, — нарешті сказала вона. — Та й добре, що ви прийшли. Я сиджу в цьому кріслі, відколи… ну, відколи мені сказали… Все сиджу і намагаюся зрозуміти… намагаюся збагнути, що це правда…
— Панно Турел, а чи немає когось, хто б міг побути тут з вами? — запитав Кольберг.
Вона похитала головою.
— Мати померла торік. А батько — двадцяті, років тому.
Мартін Бек нахилився вперед і, пильно дивлячись їй у вічі, спитав:
— Ви хоч трохи спали?
— Не знаю… Ті, що тут учора були, дали мені кілька таблеток, тож я поспала якусь годину. Це, врешті, не так важливо. Я якось тримаюся. — Вона зім'яла сигарету в попільничці й промурмотіла, не підводячи очей: — Тільки мушу звикнути до думки, що його немає живого. А на це, мабуть, треба часу.
Ні Мартін Бек, ні Кольберг не знали, що їм сказати. Мартін Бек раптом відчув, що в накуреній кімнаті йому важко дихати. В повітрі висіла гнітюча тиша. Нарешті Кольберг відкашлявся і глухим голосом сказав:
— Панно Турел, можна спитати вас дещо про Стенстр… про Оке?
Оса Турел поволі звела на нього погляд. Раптом вона блиснула очима й усміхнулася:
— Нічого, коли я зватиму вас «комісаром» і «старшим слідчим»? — спитала вона. — А ви звіть мене просто Осою, бо я звертатимусь до вас на «ти». Адже по-своєму я давно вас добре знаю. — Вона лукаво глянула на них і додала: — Через Оке. Ми з ним часто бачилися. Ми багато років жили разом.
«А ми — наче похоронне бюро «Кольберг і Бек». Треба не вішати носа. Дівчина добре тримається», — подумав Мартін Бек.
— Ми також багато чули про вас, — сказав Кольберг уже не таким напруженим голосом.
Оса встала й відчинила вікно. Тоді взяла попільничку й пішла до кухні. Усмішка з її обличчя зникла, навколо губів залягли суворі зморшки. З кухні вона принесла порожню попільничку і знов сіла в крісло.
— Скажіть мені, будь ласка, як до цього дійшло? — спитала вона. — Що, власне, сталося? Вчора я мало що довідалась, а газет не хочу читати.
Мартін Бек закурив.
— Гаразд, — відповів він.
Поки він оповідав, Оса непорушно сиділа в кріслі й не — зводила з нього очей. Він пропустив деякі подробиці, але загалом переказав перебіг подій так, як вони собі їх досі відтворили. Коли він скінчив, Оса запитала:
— А куди Оке їхав? Чого він опинився саме в тому автобусі?
Кольберг глянув на Мартіна Бека і сказав:
— Ми сподівались довідатись про це від тебе.
Оса Турел похитала головою:
— Я не маю ніякого уявлення.
— А ти не знаєш, що він робив раніше, протягом дня? — запитав Мартін Бек.
Вона здивовано глянула на нього.
— Ви хіба не знаєте? Він цілий день працював. Ви ж повинні були знати, яка в нього робота.
Мартін Бек якусь хвилину повагався, тоді сказав:
— Я востаннє бачив його в п'ятницю. Він заходив на роботу перед обідом.
Вона встала і пройшлася по кімнаті.
— Але ж він працював і в суботу, і в понеділок. Ми вийшли разом з дому в понеділок уранці. А ти теж не бачив Оке в понеділок?
Вона глянула на Кольберга. Той похитав головою і спитав:
— Він не казав, що поїде на Вестберг? Чи на Кунгсгольмсгатан?
Оса хвилину подумала.
— Ні, не казав нічого. І це, мабуть, усе пояснює. Він же мав якусь справу в місті.
— Ти кажеш, що він працював і в суботу? — запитав Мартін Бек.
Вона кивнула головою.
— Так, але не цілий день. Ми вранці вийшли разом, я скінчила роботу о першій і, ніде не гаючись, вернулася додому. А Оке прийшов відразу за мною. Він купив усе, що треба. В неділю він був вільний, і ми пробули разом цілий день.
Вона знов сіла в крісло, обхопила руками коліна й закусила нижню губу.
— Він не розповідав, що саме робив? — запитав Кольберг.
Оса похитала головою.
— Хіба він ніколи не розповідав про свою роботу? — спитав Мартін Бек.