Він поклав трубку.
— Ти знов кудись ідеш? — підозріливо спитала дружина.
— Так, але аж у середу. Де горілка?
XXIX
Меландер не належав до тих людей, що падають від першого удару, але вранці двадцять сьомого грудня він був такий розчарований і спантеличений, що навіть Гунвальд Ларсон знайшов за потрібне запитати:
— Що з тобою? Тобі не попався мигдаль у різдвяній каші?
— З кашею і мигдалем ми скінчили тоді, як одружилися, — відповів Меландер. — Якщо рахувати точно, то двадцять років тому. Ні, просто досі я ніколи не помилявся.
— Колись же треба почати, — втішив його Ренн.
— Так. Але я однаково не розумію.
Постукав Мартін Бек, і не встигли вони відповісти, як він уже, покашлюючи, з'явився на порозі, високий і суворий.
— Чого не розумієш?
— Того з Єрансоном. Як я міг помилитися.
— Я оце вернувся з Вестберга, — сказав Мартін Бек. — І дізнався про одну річ, яка, може, тебе втішить.
— Про що саме?
— У справі про вбивство Тереси бракує однієї сторінки. А коли бути точним — тисяча двісті сорок четвертої.
О третій годині після обіду Кольберг спинився перед автомобільною фірмою у Седертельє. Він того дня встиг залагодити багато справ. Між іншим, переконався, що троє свідків, які шістнадцять з половиною років тому помітили машину біля стадіону, бачили її спереду або трошки навскоси. Крім того, він викопав одну фототехнічну роботу і тепер мав у кишені темпу, ледь підретушовану фотографію з рекламного малюнка: «Морісс мінор» моделі п'ятдесятих років. Із трьох свідків двоє вже померли — поліцейський і механік. Проте справжній експерт, майстер автомобільної майстерні, і досі був живий-здоровий. І працював у Седертельє. Тільки вже не майстром, а кимось вищим, бо сидів у конторі зі скляними стінами й розмовляв по телефону. Коли він скінчив розмову, Кольберг підійшов до нього, не постукавши, не показавши свого посвідчення й не відрекомендувавшись. Він просто поклав перед ним на стіл фотографію і запитав:
— Що це за марка?
— «Рено КВ-4». Старий шарабан.
— Ви певні?.
— Авжеж, певен. Я ніколи не помиляюся.
— Ви твердо впевнені?
Чоловік за столом ще раз швидко глянув на знімок.
— Так, це «Рено КВ-4». Давня модель.
— Дякую, — мовив Кольберг і простяг руку по фотографію.
Чоловік спантеличено глянув на нього й сказав:
— Стривайте, ви хочете мене обдурити? — Він придивився уважніше до фотографії і секунд за п'ятнадцять повільно мовив: — Ні, це не «Рено». Це «Морріс». «Мор-ріс мінор» п'ятдесятої чи п'ятдесят першої моделі. Але з цією фотографією щось негаразд.
— Так, — відповів Кольберг. — Вона трохи підретушована і зроблена при поганому освітленні чи в дощ, наприклад, літньої ночі.
Чоловік витріщив очі.
— Слухайте, хто ви?
— Яз поліції, — відповів Кольберг.
— Як я не здогадався? — мовив чоловік. — Ранньої осені тут уже був один поліцейський.
Того ж надвечір'я, о пів на шосту, Мартін Бек зібрав своїх найближчих співпрацівників на нараду. Нордін і Монсон уже повернулися, отже, можна сказати, що команда була в повному складі. Бракувало тільки Гаммара, який виїхав з міста на свята. Знаючи, як поволі посувалося слідство протягом сорока чотирьох днів, Гаммар вирішив, що воно навряд чи зрушить з місця за тиждень, від різдва до Нового року, коли і переслідувачі, і переслідувані здебільшого сидять удома, відригують від переїдання й думають, як розтягти гроші, щоб їх вистачило до кінця січня.
— Так, бракує однієї сторінки, — вдоволено сказав Меландер. — А хто ж її взяв?
Мартін Бек і Кольберг швидко перезирнулися.
— Чи хтось із вас може сказати про себе, що він майстер робити обшук? — запитав Мартін Бек.
— Я, — мляво відповів Монсон із свого місця біля вікна. — Я вмію шукати. Коли десь щось пропаде, я неодмінно його знайду.
— Чудово, — мовив Мартін Бек. — Обшукаєш квартиру Оке Стенстрема на Черговсгатан.
— Що ж мені там шукати?
— Сторінку з поліційних протоколів, — мовив Кольберг. — Її номер — тисяча двісті сорок чотири, а в тексті, можливо, фігурує прізвище Нільс Ерік €рансон.
— Піду завтра, — сказав Монсон. — Удень краще шукати.
— Гаразд, — відповів Мартін Бек.
— Завтра вранці я дам тобі ключі, — сказав Кольберг.
Він, звичайно, й тепер мав їх у кишені, але хотів усунути сліди фотографічного мистецтва. Стенстрема, перше ніж туди з'явиться Монсон.
Другого дня після обіду на столі в Мартіна Бека задзвонив телефон.
— Привіт, це Пер.