— Який Пер?
— Монсон.
— Ага. Ну що?
— Яв Стенстремовій квартирі. Тут немає тієї сторінки.
— Ти певен?
— Певен. Звичайно, певен, — ображено сказав Монсон. — Але чи ви певні, що він її взяв?
— Принаймні так думаємо.
— Гм, то я пошукаю в іншому місці, — сказав Монсон.
Мартін Бек потер пальцями лоба й запитав;
— Де це «в іншому місці»?
Та Монсон уже поклав трубку.
— Адже в архіві має бути копія, — сказав Гунвальд Ларсон. — Або в прокуратурі.
— Авжеж, — сказав Мартін Бек.
Він набрав номер внутрішнього телефону. У сусідній кімнаті Кольберг розмовляв з Меландером.
— Я проглянув твій список.
— Ага. І тобі щось спало на думку?
— Спало, і не одне. Але не знаю, чи воно тобі пригодиться.
— Це вже моя справа.
— Багато з них — рецидивісти. Наприклад, Карл Андерсон, Вільгельм Русберг і Бенгт Вальберг. Усі троє давні злодії. Не раз карані. Тепер уже надто старі, щоб красти.
— Далі.
— Юган Гран переховував крадене і, певне, й досі переховує. Офіціантом працює тільки про людське око. Ще й року немає, як він сидів. А знаєш, як овдовів Вальтер Еріксон?
— Ні.
— П'яний убив стільцем свою дружину. Відсидів у в'язниці п'ять років.
— Хай йому біс.
— Таких типів у списку є чимало. Уве Еріксон і Бенгт Фредріксон були карані за бійку. Фредріксон не менше шести разів. Не одну таку бійку можна було назвати спробою вбивства. Торговець ношеними речами Ян Карлсон теж підозріла особа. Не сидів у в'язниці, але кілька разів до того йшлося. Б'єрна Форшберга я також пам'ятаю. Він мав за собою не одне шахрайство, був добре відомий у середовищі злочинців протягом сорокових років. Але потім змінив спосіб життя і зробив добру кар'єру. Одружився з грошима і став солідним фінансистом. Має тільки один давній вирок за шахрайство з сорок сьомого року. Зате Ганс Венстрем має цілу низку гріхів — від дрібних крадіжок до виламування сейфу. Ким він там у тебе значиться?
— Колишнім помічником продавця риби, — сказав Кольберг, заглянувши в список.
— Авжеж, кілька літ він стояв з рибою на площі Сундберга двадцять п'ять років тому. Тепер він уже старий. Інгвар Бенгтсон зве тепер себе журналістом. А колись належав до перших фальшувальників векселів. Був також сутенером. Бу Фростенсон — третьорядний актор і відомий наркоман.
— Невже та жінка ніколи не водилася з порядним чоловіком? — сумно запитав Кольберг.
— Чому ж? У списку є чимало й таких. Наприклад, Рюне Бенгтсон, Ленарт Ліпдгрен, Курт Ульсон і» Рагнар Віклунд. На них немає жодної плями.
Кольберг добре знав список.
— Справді, — сказав він. — І всі четверо одружені. Мабуть, їм було з біса важко пояснити дружинам свої зв'язки з Тересою.
— У таких справах поліція не зраджує таємниці. Крім того, вони тоді були молодими хлопцями, мали по двадцять чи й по менше років, тож вина їхня не така вже й велика. Із шести чоловіків такого віку в твоєму списку тільки один поводився не зовсім добре. Це Кеннет Карлсон. Він двічі сидів у в'язниці. Був у виправному будинку. Хоч давно й за дрібні злочини. Ти хочеш, щоб я глибше покопався в минулому тих людей?
— Так, я буду тобі вдячний. Можеш відкинути старих, наприклад тих, що їм уже за шістдесят, а також наймолодших, від тридцяти восьми і менше.
— Це буде вісім плюс сім, отже п'ятнадцять. Залишиться тільки чотирнадцять. Поле дії звужується.
— Яке поле?
— Гм. Усі ці чоловіки, очевидно, мають алібі на той час, коли вбито Тересу, — сказав Меландер.
— Напевне мають. Принаймні на той час, коли її знайдено в міському парку.
Пошуки копії протоколів у справі Тереси почалися після різдва і скінчилися після Нового року.
Аж уранці п'ятого січня купа запорошених паперів опинилася на столі в Мартіна Бека. Не треба було мати око детектива, щоб зразу впізнати, що їх добуто з найглибших закамарків архіву і що багато років їх не торкала жодна людська рука.
Мартін Бек швидко погортав папери і знайшов тисячу двісті сорок четверту сторінку. Текст на ній був стислий. Кольберг перехилився через плече Мартіна Бека й також почав читати разом з ним:
«Допит продавця Нільса Еріка Єрансона 7 серпня 1951 року.
Про себе Єрансон каже, що народився у фінській парафії Стокгольма 4 жовтня 1929 року в родині електрика Альгота Еріка Єрансона і Беніти Єрансон (дівоче прізвище Рантанен). Тепер він працює продавцем у фірмі «Імпорт», Стокгольм, Голландарегатан, 10.
Єрансон визнає, що зустрічався з Тересою Камарайо, але не в останні місяці перед її смертю. Уперше — в квартирі на Свартсмангатан, де були присутні також багато інших осіб. Із них він пам'ятає тільки якогось Карла Оке Біргера Свенсона-Раска. Вдруге Єрансон зустрівся з нею в пивниці на Голландарегатан. Свенсон Раск був присутній і цього разу. Єрансон каже, що точно не пам'ятає дати, але запевняє, що ті зустрічі мали місце через кілька днів одна після одної десь наприкінці листопада й на початку грудня минулого, тобто 1950 року. Єрансон каже, що більше нічого не знає про Тересу Камарайо.