Кольберг поклав трубку. Мартін Бек запитливо глянув на нього.
— Так, Єрансон їздив до Екше Форшберговою машиною. Тут немає сумніву. Як там з його алібі?
— Слабкувато. В червні п'ятдесят першого він мав окрему однокімнатну квартиру на Голландарегатан, у тому самому будинку, де містилася його загадкова фірма. На допиті він сказав, що ввечері десятого червня був у Нортельє. Мабуть, він таки був там. Його бачили о сьомій кілька осіб. Потім він, згідно з його ж словами, вернувся останнім поїздом додому і прибув у Стокгольм о пів на дванадцяту ночі. Сказав також, буцімто позичив свою машину одному з своїх агентів, що той теж підтвердив.
— Але старанно уникав згадки, що помінявся машиною з Єрансоном.
— Так, — мовив Мартін Бек. — Отже, в нього був Єрансонів «Морріс», а тому справа постає в зовсім іншому світлі. Машиною він міг легко добратися до Стокгольма за півгодини. Машина звичайно стояла на подвір'ї того будинку, де містилася фірма, і не можна перевірити, чи вона тоді там була. Зате ми дізналися, що там є холодильна камера, де лежали хутра, офіційно прийняті на збереження влітку, а насправді, мабуть, крадені. Як ти вважаєш, навіщо він поміняв машину?
— Певне, це дуже просто пояснити, — сказав Кольберг. — Єрансон був агентом і віз з собою багато одягу та всякого мотлоху. А в Форшберговій «Ведетті» було втричі більше місця, ніж у його «Моррісові». — Він трохи помовчав і додав: — Єрансон, мабуть, похопився вже потім. Повернувшись, він довідався про все і збагнув, — що ту машину тримати небезпечно. Тому він після допиту в поліції зразу ж віддав її на брухт.
— А що казав Форшберг про свої стосунки з Тересою? — запитав Мартін Бек.
— Що зустрів її на танцях восени п'ятдесятого року і спав з нею кілька разів — скільки саме, не пам'ятає. Потім узимку познайомився зі своєю майбутньою дружиною, і німфоманки перестали його цікавити.
— Так і сказав?
— Еге ж, дослівно так. Як ти думаєш, навіщо він її вбив? Щоб усунути жертву, як написав на берегах поліційного довідника Стенстрем?
— Можливо. Адже всі казали, що вона була нав'язлива. І це, звичайно, не було вбивство на грунті статевого збочення.
— Авжеж. Проте він хотів, щоб у слідчих склалося враження, що це було саме таке вбивство. А потім йому випало незрозуміле щастя: свідки переплутали машину. Він напевне довідався про це. Фактично він міг почувати себе в безпеці. Тільки Єрансон його непокоїв.
— Єрансон приятелював з Форшбергом, — сказав Мартін Бек.
— А далі все затихло, аж поки Стенстрем не почав ворушити справу Тереси і поки не почув від Біргерсона, що ті машини важко розрізнити. Він з'ясував, що Єрансон єдиний з усіх причетних до тієї справи мав «Морріс мінор». Та ще й того самого кольору. Стенстрем з власної ініціативи допитав багатьох осіб і почав стежити за Єрансоном. Звичайно, він швидко помітив, що Єрансонові хтось давав гроші, і дійшов висновку, що то, певне, вбивця Тереси Камарайо. Єрансон почав дедалі дужче нервуватися… до речі, чи ми знаємо, де він перебував з вісімнадцятого жовтня до тринадцятого листопада?
— Так. На пароплаві, на озері Клара. Нордін сьогодні вранці знайшов те місце.
Кольберг кивнув головою.
— Стенстрем розраховував, що Єрансон рано чи пізно приведе його до вбивці, тому й стежив за ним день у день і, мабуть, не ховаючись. І, як виявилось, мав слушність. Хоч для нього самого все скінчилося катастрофою. Якби він був швидше поїхав у Смоланд…
Кольберг замовк. Мартін Бек задумливо м'яв правою рукою хусточку.
— Так, наче все збігається, — сказав він, — навіть психологічно. Лишається дев'ять років до того часу, коли справу Тереси як задавнену здадуть в архів. А вбивство — єдиний злочин, який може спонукати більш-менш нормальну людину вдатися до таких крайнощів, аби тільки її не викрили. Крім того, Форшберг має що втрачати.
— Чи ми знаємо, що він робив увечері тринадцятого листопада?
— Так, він побив усіх тих людей в автобусі, а серед них і Стенстрема і Єрансона, які в цій ситуації були для нього смертельно небезпечні. Але фактично ми знаємо тільки те, що він мав можливість вчинити це вбивство.
— Звідки ми це знаємо?
— Гунвальдові пощастило перехопити служницю Форшберга. Вона німкеня. Кожного понеділка ввечері вона вільна. Згідно з календариком, який був у неї в сумочці, ніч з тринадцятого на чотирнадцяте вона провела в свого приятеля. З того самого джерела нам також відомо, що Форшбергова дружина була тоді на жіночому зібранні. Отже, Форшберг мав бути вдома, бо вони ніколи не залишали дітей самих.