— Неймовірно!
— Чи треба ще чимось доводити, що взаєморозуміння нам не досягти. Відмінність між нами глибока й принципова.
Ган був такий засмучений, що плин його думок аж ніби зав’яв і пожух.
— Кепська справа. А я сподівався…
— На що, шефе?
— На те, що вперше житимуть поруч два різновиди розумних істот, які співпрацюватимуть, допомагаючи один одному. Я гадав, що разом ми розвиватимемося і досягнемо більших успіхів, аніж кожен поодинці. Хай навіть технічно вони відсталі — не все вирішує, зрештою, техніка. Я гадав, що могли б у них дечого навчитися.
— Чого навчитися? — не втерпів Рой. — Як упізнавати батьків і як приятелювати з власними дітьми?
— Ба ні, ні, — погодився Ган. — Твоя правда. Нас назавжди має відгородити глухий мур. Їм — поверхня, а нам – Глибини. І не інакше.
Виходячи з лабораторії, Рой зустрів Венду.
Думки її виражали саму втіху.
– Я рада, що ти повернувся.
Роєві думки теж були приємні. Як добре підтримувати прямий розумовий зв’язок з другом!