— Тобі лячно? — Ган без попередження перейшов раптом на розмовний рівень, урвавши Роєві роздуми.
— На мене покладено велику відповідальність.
«Хто б казав про відповідальність», — подумав Ган. З покоління в покоління Головні Техніки працювали над Активізатором Резонансу і Станцією Прийому, але саме йому випало зробити вирішальний крок. Хіба можна уявити собі більшу відповідальність? Він відказав:
— Звичайно, велику. Ми охочі до балачок про зникнення Роду, однак завжди гадаємо, що це станеться колись потім, не за нашого життя. Та кінець настане. Розумієш? Настане. Те, що ми маємо зробити сьогодні, забере дві третини наших енергетичних ресурсів. Другої спроби не буде. Решток енергії не вистачить навіть нинішньому поколінню. Але все обійдеться, якщо ти чітко виконуватимеш інструкції. Ми все завбачили. На те пішло життя багатьох поколінь.
— Я все зроблю так як треба.
— Поле твого розуму потрапить у мережу джерел, що їх ми віднайшли у космосі. Всі поля мають індивідуальні якості, отож імовірність збігу чийогось із твоїм надзвичайно мала. Але наші прилади вловлюють мільярди полів. Повинно існувати бодай одне подібне до твого. Поки буде ввімкнутий Активізатор, у вас виникне резонанс. Не забув, на яких принципах він працює?
— Це я добре засвоїв, шефе.
— В такому разі ти знаєш, що поки буде підтримуватися резонанс, твоє мислення перейде на планету Ікс до мозку істоти з тотожним полем. Цей процес іще не потребує якихось енергетичних витрат. Скориставшись резонансом, ми передамо туди і масу Станції Прийому, що забере таку кількість енергії, якої нам тут вистачило б на сто років. Передача маси на відстань у такий спосіб була кінцевою проблемою, яку ми врешті-решт розв’язали.
Ган підняв чорний кубик, що й був Станцією Прийому, і став похмуро його розглядати. Зовсім недавно, перед появою трьох останніх поколінь Роду, вважалося, що при всіх необхідних технічних характеристиках Станція не поміститься в об’єм, менший від п’ятнадцяти кубічних метрів. А тепер ось вона — розміром з його кулак.
Він провадив далі:
— Поле клітин мозку розумної істоти може виникати лише за певних, чітко визначених умов. Хоч би на якій планеті розвинулося життя, у її мешканців мають бути білкова основа і киснево-водне середовище. Якщо їхній світ придатний для них, проживемо в ньому й ми.
Самі гіпотези, розмірковував Ган на глибшому рівні, чистісінькі гіпотези.
— Однак це не виключає можливості, що розум і емоції істоти, в яку ти потрапиш, будуть тобі абсолютно чужі. Тому ми передбачили три способи приведення Станції Прийому в дію. Якщо кінцівки тіла виявляться сильними, тобі досить натиснути на будь-яку з граней куба з силою в двісті кілограмів. Якщо кінцівки кволі, натисни на кнопку ось тут у щілині. А коли тіло буде зовсім без кінцівок, або паралізоване, або ще чомусь безпомічне, ввімкнеш Станцію через інтелектуальне поле. Як тільки запрацює Станція, у нас буде зв’язок між двома точками, і ми зможемо перенести наш Рід на планету Ікс за допомогою звичайного телекінезу.
— Тобто передаватимемо електромагнітними хвилями, — сказав Рой.
— Ну то й що?
— Хвилі йтимуть туди аж десять років.
— Для нас увесь перебіг часу буде непомітною миттю.
— Це я знаю, шефе, але цілих десять років Станція перебуватиме на планеті Ікс. Що як за цей проміжок її буде пошкоджено?
— Ми завбачили й таку небезпеку. А також усі інші. Щойно Станція запрацює, довкруг неї утвориться поле. І вона почне рухатися у визначеному гравітацією напрямку, проходячи крізь звичайну речовину доти, доки твердість середовища не спричинить достатнього тертя, щоб її зупинити. Для цього досить двадцяти футів скельної породи. Менша твердість її не затримає. Десять років Станція залишатиметься під поверхнею, а потім поле протидії виштовхне її назовні. І тоді один за одним з’являться посланці нашого Роду.
— В такому разі чому б Станції не ввімкнутися автоматично? Адже в неї стільки функцій на автоматиці…
— Ти не все зважив, Рою. Ми і над цим мізкували. Може статися, що не всі місця на поверхні планети Ікс будуть для нас придатні. Якщо їхня цивілізація могутня й розвинена, тобі, очевидно, доведеться шукати для Станції непримітну й тиху місцину. Не з’являтися ж нам прямо на міській площі. Тобі треба буде пересвідчитися, що безпосереднє оточення не таїть іще якоїсь небезпеки.
— Що ще може нам загрожувати, шефе?
— Не знаю. Нашому розумінню не піддається вже сила фактів, зафіксованих у давнину на поверхні. Пояснювати очевидне тоді вважалося зайвим, а тепер, коли на глибині прожило майже сто тисяч поколінь, доводиться сушити собі голову, аби бодай щось збагнути. Наші Техніки не можуть навіть дійти згоди щодо фізичної природи зірок, хоча згадок про них і коментарів нам залишено чимало. А що таке «буря», «землетрус», «вулкан», «смерч», «сльота», «обвал», «повінь», «блискавка» і так далі? Все це позначення небезпечних явищ на поверхні, про які ми не маємо ніякого уявлення. Як їх берегтися, теж не знаємо. Тому через розум істоти, що прийме тебе, ти й розвідаєш усе необхідне й зробиш усе як слід.