Подумайте про це, а головне — думайте над тим, як реалізувати величні заміри мільйонів радянських людей і нашої творчо наснаженої молоді, що мріє побудувати нові Дніпрельстани в десятки разів потужніші, ніж той, що побудовано, використати проміння штучного сонця, щоб скрізь, навіть під землею, квітували сади, винайти нові метали для нової найпотужнішої і найкращої в світі техніки. Прокласти нові шляхи, конче потрібні для широких просторів нашої країни. Думайте над цим, бо нового розквіту, нової техніки вимагає Батьківщина, її міць і обороноспроможність!
Така настанова твору, така, здається нам, його цілеспрямованість, такий задум.
Паралельно розвивається і інша тема, зв’язана з проблемами нових методів лікування злоякісних опухів. Ця тема дещо переплітається із сюжетом твору, проте не має самостійного значення і використана автором тільки для того, щоб створити романтичний конфлікт між основними дійовими особами твору: Макаренко — Ліда — Барабаш, і на цьому матеріалі показати благородність характерів наших передових радянських людей, ідеальне ставлення до жінки, здатність поступатися особистими інтересами в ім’я високого почуття дружби.
Як же реалізовано задум засобами художнього слова?
Насамперед цим своїм твором Трублаїні ще раз довів, що він блискучий майстер пригодницького сюжету. Події розвиваються динамічно. Роман зацікавлює одразу і з захопленням читається до кінця. Як і в попередніх творах автора, так і тут багато пізнавального матеріалу. Окремі розділи, особливо в другій і третій частинах, написано з великою майстерністю, в них багато по-справжньому цікавої вигадки. І це стосується насамперед таких розділів: «Підземна Ангара», «Підземні сади», «Шахта № 925», «Повідь під землею», «У Північній штольні», «Світло гасне», «Поїзд Тихоокеанськ — Москва» та інші.
Проте, можливо, саме те, що Трублаїні вперше виступає в цьому жанрі, роман позначено рядом недоліків, яких немає в його кращих попередніх роботах, зокрема в повістях «Лахтак», «Шхуна «Колумб». В цих творах поряд з цікавою вигадкою, гострим сюжетом автор повноцінно малював образи людей. У «Глибинному шляху», захоплений, певне, фантастикою, Трублаїні не приділив належної уваги різьбленню живих, повнокровних характерів. Позитивні герої в значній частині схематичні, кожен з них, крім прізвища, ім’я та по батькові, має ще лише одну якусь прикмету: професор Довгалюк — чудакуватий фантаст, Макаренко-неймовірно трудолюбивий іі відлюдний, лікар Барабаш — маніякально закоханий. А Кайдаш, від особи якого ведеться розповідь, справляє враження людини поверхової; він позбавлений риси, притаманної кожній радянській людині, — пильності.
Правда, вчинки героїв говорять за те, що вони далеко цікавіші, різнобарвніші і виходять за рамки тих однобоких характеристик, які їм дає автор. Так, письменник рекомендує Барабаша як такого, що в світі для нього немає нічого більше, крім кохання до Ліди. Все підкорене цьому: життя лікаря, його робота, мрії… А наспразді Барабаш живе повноцінно, громадськими інтересами, любить свою роботу, яку провадить не ради однієї Ліди, а ради блага всього народу, любить свою Батьківщину. Він в перші ж дні війни їде на фронт, дарма що Ліда в цей час лежить в лікарні. І робить це, звісно, не лише для того, щоб там, на фронті, при нагоді подати допомогу майбутньому чоловікові Ліди — Ярославу Макаренкові.
Досить цікаво розроблено портрет ворога — Догадова. Хитрий і жорстокий, прихований маскою радянського інтелігента, він, природно, вводить в оману читача. Читач навіть схильний до того, щоб симпатизувати Догадову, який майже героїчно рятує людей під час аварії у підземеллі. І тільки тоді, коли машкару з ворога зірвано, читачі бачать хижацькі зуби вовка в овечій шкурі. Шкода, що вся та частина твору, де діють Догадов, Черепашкін, а також слідчий Томазян, слаба. Тут багато детективу, наївного, місцями нелогічного. Так, Догадов викидає Тараса Чутя з поїзда. Для чого? На це майже неможливо відповісти. До того ж він підсовує хлопцеві чужий паспорт. Знову питання — навіщо він це робить? Адже знайдений з убитого чи пораненого Тараса паспорт Маковського може дати можливість встановити злочин, бо Маковський, у якого викрадено цей паспорт, знає Догадова.